Єпископи Мукачевські і Митрополит Андрей Шептицький

Єпископи Мукачевські і Митрополит Андрей Шептицький

Про взаємні відносини між єрархами на підставі архівної кореспонденції

ЧАСТИНА ПЕРША.

Єпископ Олександр Стойка (1890-1943)

Кілька днів тому на кількох інтернет-ресурсах було опубліковане моє коротке дослідження під назвою: «Про свідомість внутрішньоцерковної міжєпархіяльної єдності передвоєнної УГКЦ». Воно базувалося на кількох архівних документах, що їх мені вдалося віднайти в часі праці в різних архівних установах України.

Головною метою статті було продемонструвати свідомість внутрішньоцерковної єдності єпархій передвоєнної УГКЦ, до якої сьогодні слід ближче приглянутися, адже саме вона допомогла їм перетривати жорстокі переслідування радянським режимом і пронести віру в Христа через період випробувань. Ба більше, вона може стати певною моделлю будування єдності Христової Церкви в Україні зі збереженням при цьому особливостей та ідентичності кожної з єпархій, які мають на це повне право, а навіть обов’язок.

Продовжуючи тему взаємин між єрархами Мукачівської єпархії і Галицької митрополії, яким довелося провадити Церкву в минулому столітті, особливо першій половині, розпочинаю відкривати достойному читачеві деякі сторінки призабутої, а може і незнаної для багатьох історії. Це були дуже непрості часи: попри чималі стремління на політичній мапі ще не було держави Україна, її територія була поділена між різними загарбниками, а український народ, зранений кордонами та розкиданий по різних країнах Європи та Америки, доводилося єднати та провадити церковним єрархам.

Очевидно, що від особистих відносин між церковним проводом різних єпархій залежало дуже багато. Будучи свідомими цього, вони з усіх сил намагалися їх якомога більше плекати. Головним свідченням цього процесу і цих старань нині є кореспонденція, яка, на щастя, хоча б частково збереглася у різних архівних установах України та поза її межами.

Сьогодні хочу представити читацькій аудиторії першу частину свого невеличкого дослідження – особисте листування між єпископом Мукачівським Олександром Стойкою та митрополитом Андреєм Шептицьким. І хоч у порівнянні з листуванням з іншими Мукачівськими єпископами воно не таке й велике за обсягом, проте надзвичайно цікаве, передусім тим, що відкриває ті незнані аспекти їхнього справді братерського спілкування, що здивують багатьох тих, що чимало чули, але не бачили на власні очі документів, про які буде мова. Та перед тим, як перейти до їх огляду та аналізу, пригадаймо коротко біографію владики Олександра Стойки та її найбільш відомі сторінки.

Біографічний профіль єпископа мукачівського Олександра Стойки (1932-1943 рр.)

Єпископи Мукачевські і Митрополит Андрей Шептицький
Єпископ Олександр Стойка

Олександр Стойка народився 16 жовтня 1890 року на нинішній Виноградівщині у греко-католицькій родині. Після закінчення початкової школи у 1901 році вступив до Ужгородської гімназії, однієї з найстарших середніх шкіл на теперішніх українських землях, що була заснована у 1649 році на базі єзуїтської колегії. Випускниками цієї гімназії були відомі громадські діячі, як-от отець Августин Волошин, відомі лікарі Олександр Кишко та Іван Орлей, а також композитор Євген Шерегій. Цих осіб згадую не спроста, а як свідчення про середовище, у якому виховувався та здобував освіту майбутній єпископ.

Закінчивши Ужгородську гімназію, Олександр Стойка відкриває у собі покликання до священства, а тому у 1910 році вступає до Ужгородської богословської академії, а опісля до Вищої духовної семінарії та Католицького університету Петера Пазманя у Будапешті, де здебільшого проходило філософсько-богословський вишкіл тогочасне духовенство Мукачівської єпархії. Таланти молодого студента і семінариста ще в часі студій зауважив тодішній Мукачівський єпископ Антал Пап († 14.VII.1924 р.), а тому доручив йому займатися єпархіальним архівом, а згодом призначив своїм особистим секретарем. 17 грудня 1916 року Олександр Стойка був рукоположений владикою Анталом на священника.

Наукові таланти і пасторально-організаторські здібності молодого священника швидко зауважив і наступник Мукачівського єпископського престолу владика Петро Ґебей († 26.IV.1931 р.). Отець Олександр стає його близьким помічником особистим секретарем та однією з найбільш довірених осіб. Після смерті правлячого владики Мукачівського о. Олександр виконував функції єпархіального вікарія, а через рік, 3 травня 1932 року, був номінований єпископом Мукачівської єпархії. 12 липня 1932 року відбулася його єпископська хіротонія, де головним святителем був Преосвященний владика Павло Ґойдич, греко-католицький єпископ Пряшівської єпархії. Упокоївся Преосвященний владика Олександр Стойка 31 травня 1943 року в Мукачеві, маючи 52 роки. Похоронений на замковому цвинтар, нині зруйнованому.

За час свого єпископського правління єпископ Олександр Стойка проявив себе як ревний душпастир, великий місіонер, будівничий, опікун вбогих і сиріт, а також великий громадський діяч. Він рукоположив 158 священників, сам особисто або з іншими священниками провів 163 місії, відремонтував або побудував 67 церков. Він також збудував інтернати для священничих сиріт «Конвікт» та «Аломнеум», а також  інтернат для вчительської семінарії в Ужгороді. На полі харитативної діяльності владика Олександр Стойка проявив себе також промовисто. У 1932 році з початком Великого посту він започаткував Пасхальну акцію під гаслом: «На Великдень кожен русин мусить мати паску». Неодноразово заступався перед чехословацькою владою за місцевих лісорубів.

Щодо політичних поглядів єпископа Олександра Стойки дослідники слушно зауважують, що вони змінювалися, а точніше еволюціонували, проте він завжди був патріотом свого рідного руського народу (саме так на той час називали український народ), а листи, які сьогодні презентуємо, виразно підтверджують цю думку. Свого часу він був великим прихильником проугорського напрямку, але згодом розчарувався у ньому. Особливо тоді, коли побачив репресії угорської влади супроти священників своєї єпархії, а також супроти суспільно-громадських рухів та інституцій, що їх провадили місцеві українці, які на той час іменували себе підкарпатськими русинами. Називали вони себе так, щоби відрізнитися від галицьких чи карпатських русинів, адже термін «русини» до XIX ст. був етнонімом українського народу.

Щодо розуміння політичних поглядів єпископа Олександра Стойки, які й досі є предметом дискусій між дослідниками, то варто згадати про дві досить знакові події з його життя, де він проявив себе як єпископ і як провідник свого рідного народу.

Перша подія пов’язана зі святкуванням 25-річчя єпископства Папи Пія ХІІ. У часі урочистого прийому, який відбувся 10 травня 1942 року, у присутності тогочасних представників державної окупаційної влади, наприкінці своєї промови владика Олександр сказав:

«Папа Пій ХІІ має ці принципи про життя Європи: кожному народові треба забезпечити право на життя і незалежність, бо самозбереження одного народу не може за собою вести смертний засуд над другим… З повагою треба ставитись до правних домагань народів і національностей…» (Степан Пап, Велика Боротьба, Ужгород, 2015, С. 206-207).

Про другу не менш цікаву подію з життя єпископа Олександра Стойки розповідає відомий дослідник історії Греко-Католицької Церкви на Закартатті о. Атанасій Пекар, ЧСВВ:

«Під тиском політичної кризи, що витворилася наприкінці 1938 р., Чехословаччину перетворено в Федеративну республіку чехів, словаків і підкарпатських русинів. Нарешті закарпатські українці дочекалися краєвої автономії, гарантованої їм Сен-Жерменським міжнародним договором. Першу автономну владу «підкарпатських русинів» очолив мадярон, посол Андрій Бродій, що негайно навʼязав таємні стосунки з мадярами. Після двох тижнів його зрадницької діяльності, федеративна влада в Празі увʼязнила Бродія, а на його місце призначила, дня 26 жовтня 1938 р., заслуженого народно-церковного діяча, о. шамбеляна Августина Волошина.

І того ж таки дня Мукачівський єпископ Олександр Стойка (1932-1943), прихильник Бродія, вітаючи премʼєра о. Волошина під час подячного молебня в катедральному соборі Воздвиження Чесного Хреста в Ужгороді, назвав його – Батьком народу. Це було велике публічне визнання для загальноулюбленого о. Волошина, заслуженого Сина Срібної Землі, бо досі закарпатські українці признавали цей почесний титул «Батька народу» тільки своєму будителеві, незабутньому крилошанинові Олександрові Духновичеві (1803-1865). З назначенням Батька Волошина премʼєром, закарпатські українці врешті дочекались своєї рідної влади». (о. Атанасій Пекар, Греко-Католицька Церква під час Карпатської України // Записки ЧСВВ, сер. 2, секція 2, т. 14 (20), вип. 1–4. Рим 1992, С. 302–308).

Читати також:  Про відправлювання Служби Божої

Очевидно, що питання політичних поглядів єпископа Мукачівського Олександра Стойки має стати предметом глибших досліджень сучасників істориків і знавців цієї тематики. Моїм же завданням як богослова і дослідника є звернути увагу на надзвичайно непросту суспільно-політичну ситуацію, у якій йому довелося діяти. Адже його погляди значною мірою залежали від місця, часу і обставин. Водночас, не можна не зауважити, що в одному він залишився вірним до кінця – своїй Церкві і своєму рідному народові, якому присвятив своє служіння.

  • Опис і систематизація архівної кореспонденції

Листування єпископа Мукачівського Олександра Стойки з митрополитом Андреєм Шептицьким зберігається у Центральному державному історичному архіві України у Львові (надалі – ЦДІАЛ) у знаному багатьом дослідникам фонді № 358. Воно є частиною справи № 162, опису № 1, яка затитулована так: «Листування Шептицького А. з єпископами Маньковським П., Новаком А., Стойко А. та ін.».

Це листування не є велике за обсягом. Вона нараховує всього 8 листів приватного характеру єпископа Олександра до митрополита Андрея. Але за змістом вони є надзвичайно глибокими і показують рівень особистих взаємин між обома єрархами, а також віддзеркалюють їхні погляди на церковне і народне життя. На жаль, не вдалося віднайти відповідей митрополита Андрея єпископові Олександру, але це, надіюся, питання часу. Те, що листування між ними було досить інтенсивним, виразно демонструє вже та кореспонденція, що її вдалося віднайти.

Якщо взяти за критерій зміст листів, про які ведемо мову, то їх можна було б упорядкувати так:

  1. лист (№ 1) від 15 червня 1932 року з нагоди номінації на єпископа Мукачівського;
  • лист-відповідь (№ 2) від 5 вересня 1932 року щодо проєкту митрополита Андрея провести спільну конференцію греко-католицьких єпископів у Римі 10 листопада 1932 року;
  • листи-привітання (№ 3 (від 3 січня 1933 р.), № 5 (від 3 січня 1934 р.), № 6 (від 3 січня 1934 р. (така дата стоїть в оригіналі, але вона є наслідком механічної помилки, оскільки правильною датою є 1935 р.)), № 7 (від 3 січня 1936 р.), № 8 (від 3 січня 1937 р.)) з нагоди Різдва Христового;
  • лист-привітання (№ 4 від 14 квітня 1933 р.) з нагоди празника Христового Воскресіння.

Усі листи, про які ведемо мову, збереглися у машинописному варіанті, що дає змогу легше їх відчитати. Наприкінці кожного з листів стоїть особистий підпис владики Олександра Стойки, який підписується по-різному – переважно як «† Александр, єпископ мукачівський», але в подекуди – «† Александр Стойка, єпископ мукачівський».

Мова листів віддзеркалює епоху і добу, у якій виховувався і трудиться їхній автор. Вона містить багато слів з староруської говірки, а також церковнослов’янських висловів. Щоправда, перечитуючи листи видно, що починаючи від 1932 року, яким датується перший лист, і закінчуючи 1937 – дата останнього віднайденого нами у ЦДІАЛ листа, – його мова щораз то більше українізується. Це свідчить також, мабуть, і про середовище та оточення, з яким найбільше контактував Мукачівський єпископ. Окрім того, листи єпископа Олександра до митрополита Андрея показують і тенденції, які впливали на творення так званого закарпатського діалекту, який поряд з гуцульським, лемківським і бойківським та іншими становлять велике багатство сучасної української мови.

Лектура листів звертає увагу також на ще одну дуже важливу деталь, яка їх усіх об’єднує. А нею є спосіб, у який підписується, закінчуючи кожен свій лист до митрополита Андрея, єпископ Мукачівський Олександр Стойка. З цього висновок напрошується сам собою: останнього з митрополитом Галицьким єднали не те, що братерські, але дуже глибокі духовні зв’язки. У стосунку до митрополита Андрея він промовисто і щиро називає себе:

– «У Христі відданим сином» (Лист № 1);

– «У Христі відданим слугою» (Лист № 2 і № 7);

– «Смиренним братом у Христі» (Лист № 3);

– «Смиренним сином Вашим у Христі» (Лист № 4);

– «У Христі найвідданішим» (Лист № 5, № 6 і № 8).

  • Аналіз кореспонденції

Тематично, як вже згадувалося вище, листи єпископа Олександра Стойки до митрополита Андрея, творять чотири окремі групи. Спробуймо, слідуючи обраному принципу, коротко їх проаналізувати і належно представити достойному та уважному читачеві.

  1. Лист з нагоди номінації на єпископа Мукачівського

Номінація отця Олександра Стойки на єпископа Мукачівського, як вже згадувалося, була проголошена 3 травня 1932 року. А сама єпископська хіротонія була призначена на празник свв. Верховних апостолів Петра і Павла. Головним місцем був кафедральний собор Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста – головний осідок греко-католицьких мукачівських єпископів. У своєму листі до митрополита Андрея отець Олександр Стойка зауважує, що місце хіротонії було обране саме духовенством і вірними.

На самому початку свого листа єпископ-номінант, вітаючи митрополита Андрея, звертається до нього як до того, який є дуже люблений і шанований підкарпатськими русинами, зокрема, як «правило віри і взірець лагідності». Цим він намагається підкреслити, що Митрополит має великий авторитет у цьому чудовому Карпатському краю.

За традицією, головного святителя та співсвятителів єпископ-номінант мав право обирати самостійно. Знаючи це, єпископ-номінант Олександр Стойка 15 червня 1932 року, майже за місяць до своєї єпископської хіротонії, пише листа до митрополита Андрея, у якому дякує йому за привітання з номінацією, яке він отримав від нього і яке його дуже зворушило. Водночас, він висловлює митрополиту Львівському своє бажання, щоб той був його головним святителем.

Знаючи, однак, що той перебуває у не найкращому фізичному стані, Олександр Стойка повідомляє його, що запросив на свого святителя єпископа-помічника Львівського Кир Івана Бучка († 21.IX.1974 р.). Як сам дає зрозуміти, на такий крок він пішов тому, що має «превелику синівську любов» до митрополита Андрея, а його самого називає «Мартиром» тобто «Мучеником нашої св. Церкви». З листа випливає, що так єпископ-номінант бажає показати свою особисту єдність з митрополитом Галицьким. Ба більше, знаючи, що через стан здоров’я він не зможе особисто прибути на його хіротонію, єпископ-номінант Олександр Стойка у своєму листі просить у нього благословення на архипастирське служіння.

Слід принагідно звернути увагу і на вищезгадане формулювання, що його вживає єпископ-номінант щодо митрополита Андрея – «Мартир нашої св. Церкви». Це словосполучення демонструє не тільки його ставлення до Митрополита, але і його свідомість того, що хоча один і той самий народ провадять різні єрархи, яким довірений провід поодинокими єпархіями, їх усіх об’єднує єдина «наша свята Церква».

  • Лист-відповідь митрополиту Андрею щодо його проєкту провести спільну конференцію греко-католицьких єпископів у Римі 10 листопада 1932 року

Перед тим, як перейти до аналізу цього листа, слід внести деякі термінологічні роз’яснення.

Перш за все варто пригадати, що питання ролі Східних Католицьких Церков у Вселенській Католицькій Церкві, а відповідно Східних Патріархатів та Синодів Єпископів порушив ІІ Ватиканський Собор у своєму Декреті «Східні Церкви» (Orientalim Ecclesiarum) від 21 листопада 1964 року.

Читати також:  Про необхідність праці з церковними братствами

На сьогодні усі Східні Католицькі Церкви керуються Кодексом Канонів Східних Церков (ККСЦ), який був проголошений Папою Іваном Павлом ІІ 18 жовтня 1990 року і який регулює їхнє життя у різних сферах. У ньому зазначено, що Помісна Церква, тобто Церква sui iuris, управляється Синодом Єпископів, а очолює її Патріарх, який є Главою і Отцем (ККСЦ, кан. 55). Причому Синод посідає усі три типи влади: законодавчу, судову і виконавчу, тобто Синод Єпископів є немовби серцевиною Церкви sui iuris і складається з усіх її висвячених єпископів (ККСЦ, кан. 55).

До ІІ Ватиканського Собору, коли єпископи якогось регіону, країни чи народу, хотіли порадитися щодо певних справ, викликів чи проблем, вони збиралися на так звані Конференції єпископів. І хоча вони не були забороненими, у тому числі Кодексом Канонічного Права від 1917 року, та все таки офіційно ці інституції були визнані щойно на ІІ Ватиканському Соборі, а опісля були введені у Кодекс Канонічного Права, який був проголошений для Римо-Католицької Церкви у 1983 році.

Для того, щоби зустрічатися, радитися і спільно вирішувати певні проблеми українців, які перебували під пастирською опікою тих чи тих єрархів, митрополит Андрей Шептицький часто ініціював зібрання чи з’їзди греко-католицьких єпископів. Часто їх називали Конференціями єпископів Галицької митрополії.

Однак, як слушно зазначає о. д-р Ігор Мончак, «блаженніший Кир Андрей Шептицький не обмежувався до єпархій Галицької митрополії, ані до інших давніх теренів Києво-галицької Церкви, що сягала й на південь від Карпат. Він брав до уваги також давні наші поселення в Югославії та новіші на американськім континенті. Хотів також дати поміч іншим слов’янським народам Візантійської обрядової групи на Балканах, які не були ще спроможні оформити свої власні вітки Католицької Церкви. Тому також цих владик запросив на «з’їзд архиєреїв»» (Ігор Мончак, Розвиток синодальности в Українській Католицькій Церкві // Богословія 47 (1983) С. 41-72).

З огляду на це, бажаючи подбати про належну опіку українців, які проживали в різних частинах на той час територіально розділеної України, а також поза її межами, митрополит Андрей у 1932 році ініціює з’їзд, чи інакше кажучи, конференцію греко-католицьких єпископів візантійського обряду (з 1912 року ця назва з’являється у папському статистичному щорічнику Annuario Pontificio) у Римі, «у стіп самого Папи».

Чому саме на такий крок пішов митрополит Андрей  і чому саме Рим вибрав за місце зібрання усіх єпископів візантійського обряду? Відповідь є простою і зрозумілою: він був свідомий того, що коли він особисто запросить усіх єпископів на такого роду зібрання, то не усі приїдуть. Одні зі страху перед тим, що таке зібрання може бути визнане неканонічним, інші – з власних переконань чи упереджень, а ще іншим могла стати на перешкоді заборона місцевої влади. Натомість спільна Конференція єпископів візантійського обряду у Римі вже формально надавала їй легітимності.

Бажаючи реалізувати цей задум, митрополит Андрей вирішив попередньо порадитися з усіма єпископами візантійського обряду, які сповняли своє душпастирське служіння серед представників одного і того самого народу у різних місцевостях України та Європи. Попередньо він також пропонує дату – 10 листопада 1932 року та представляє свій проєкт.

Такого листа, як здогадуємося, отримав і єпископ Мукачівський Олександр Стойка. У своїй відповіді Митрополиту він радо підтримує цю ініціативу, зазначивши, що така спільна зустріч єпископів візантійського обряду у Римі була б гарною нагодою скласти Святішому Отцеві «вдячність та синівську відданість за Його княжий дар для нашої Церкви». Що має на увазі владика Олександр під княжим даром, збагнути важко. Але те, що він свідомий того, що усі вони представлятимуть перед Папою одну і ту ж єдину «нашу Церкву», є явним фактом.

У своєму листі-відповіді Мукачівський єпископ не обмежується тільки і виключно формальною згодою взяти участь у спільній Конференції у Римі. Він додає окремо, що особисто молить Всевишнього про те, щоби на тій Конференції, яка планується, «наш дорогий Митрополит могли (…) предсідательствовати», тобто провадити нею, очолювати її. Цим самим він визнає, що особисто вважає митрополита Андрея як того, хто має першість у проводі серед усіх єпископів візантійського обряду, які зберуться «у стіп Папи» на спільну Конференцію.

Безумовно, нашою метою є представити листування Мукачівського єпископа з митрополитом Андреєм. Але варто зазначити, що цей лист є одним з документів, які свідчать про історичне формування синодальності Греко-Католицької Церкви, яка на той час не мала ще назви Українська. Таку назву вона почала вживати щойно у 1960 році. Та це є самозрозумілим фактом, адже на той час землі України була поділені між різними державами, а єдиною структурою, яка єднала Український народ була Церква.

  • Листи-привітання з нагоди Різдва Христового

Листів-привітань від єпископа Мукачівського Олександра Стойки до митрополита Андрея Шептицького з нагоди Різдва Христового у ЦДІАЛ збереглося найбільше, аж шість. І хоча, як звичайно, у такого роду кореспонденції головним бажанням адресата було скласти побажання, пов’язані з одним з найбільших свят літургійного року, та все  таки в них можна простежити деякі ідеї, на яких він бажає особливо наголосити.

Передовсім, єпископ Олександр майже в усіх листах дякує митрополиту Андрею за те, що він відважно сповняє покладену на нього «Апостольську місію». Тому він часто називає його «Найдостойнішим Апостольським Наслідником» (Лист № 5), «Заслуженим Апостольським Наслідником» (Лист № 8), «Апостольським Наслідником, якого Бог Святий удостоїв бути мучеником нашої святої Віри» (Лист № 6).

Проте, ці апостольські труди, на думку єпископа Мукачівського, скеровані не на особисте добро чи славу Митрополита, але на добро цілої «нашої Святої Церкви і милого нашого народу» (Лист № 5). Ці слова знову ж таки показують, якою еклезіальною свідомістю жив владика мукачівський Олександр Стойко. У її основі було розуміння того, що усі вони, єпископи, хоча й очолюють різні єпархії, розкидані по різних усюдах, служать одній і тій самій Церкві, як і одному і тому ж народові, а тому творять одне церковне тіло.

У листах-привітаннях не можна не зауважити ще одного мотиву. Єпископ Олександр, окрім особистого визнання та пошани, при кожній нагоді бажає Митрополитові доброго здоров’я, щоби могти ще довгі літа служити Церкві і Народу. Мабуть, він прекрасно розумів, що здоров’я митрополита Андрея від початку 30-х років минулого століття стало різко погіршуватися, тож як людина і як архиєрей запевнює його у своїх молитвах та особистій підтримці, що для хворої фізично людино є надзвичайно цінним.

  • Лист-привітання з нагоди Христового Воскресіння

Такий лист у фондах ЦДІАЛ зберігся тільки один. Від датований 14 квітня 1933 року. У ньому єпископ Мукачівський, вітаючи митрополита Андрея, називає празник Христового Воскресіння «Празником Празників» і «Великим Ювілеєм Відкуплення».  Він бажає йому обильних Божих благодатей для ширення Божого Царства у Львівській архиєпархії, яку називає «братською Архиєпархією» у стосунку до тієї, яку провадить.

Наприкінці ж, як звичайно, знову ж таки бажає митрополиту Андрею повного виздоровлення та, користаючи з нагоди, виявляє найглибші ознаки своєї визнання та пошани.

  • Представлення кореспонденції
Читати також:  До духовенства та вірних із приводу визволення Галичини з-під радянської окупації

ЛИСТ № 1

Съ нами Богъ!

ВАША ЕКСЦЕЛЛЕНЦІЯ!

Высокодостойный и Возлюбленный Киръ Митрополита!

Найласкавійшій въ Христі Отче!

За премилу и для моего недостоинства особенно отличающу гратуляцію прошу найласкавійше приняти искренное сыновское мое благодареніе, прося Всемогущаго Бога, чтобы въ высокодостойной и всіми нами Подкарп[атськими]. Русинами облюбленной и почитанной особі Вашой Ексцелленціи да подержитъ намъ Всемогущій Богъ на многая и благая літа «правило віри и образъ кротости!»

Консекрація моя отбудется съ помощію Божією на праздникъ св. Верх[овнихъ]. Апостолъ Петра и Павла въ Ужгороді, по горячому желанію всеч[есного]. духовенства и благочестивыхъ вірниковъ нашихъ. За консекратора почтительно призвалъ я коадютора Вашой Ексцелленціи, Ихъ Ексцелл[енцію]. Киръ Іоанна, чтобы и симъ способомъ проуказати мою превелику сыновску любовъ къ высокодостойной особі Вашой Ексцелленціи, якъ къ МАРТИРУ (мученику – ред.) нашой Св. Церкви. Симъ путемъ маю честь къ сему выпросити высокое согласіе Вашой Ексцелленціи.

Когда смиреннымъ сердцемъ прошу св. благословенне Вашой Ексцелленціи на мое архипастырьское дійствованіе, разомъ желаю Вашой Ексцелленціи кріпкого здоровля и обильныхъ ласкъ до всіхъ апостольскихъ працъ и съ лобзаніемъ осв[ященной]. Десницы Вашой остаюся

въ Ужгороді, 15.VI. г[ода]. 1932

ВАШОЙ ЕКСЦЕЛЛЕНЦІИ

Въ Христі отданный сынъ:

Александръ Стойка

найласк[авіше]. Назначенный

Епископъ Мукачевскій

ЦДІАЛ, фонд № 358, опис 1, справа 162, аркуш 29.

ЛИСТ № 2

Сл[ава]. І[сусу]. Хр[исту].

Ваша Ексцелленціе

Дорогій намъ Киръ Метрополитъ!

Маю честь Вашой Ексцелленціи почтительно донести до відома, що изъ своей части въ цілости соглашаюся съ тымъ проектомъ Вашой Ексцелленціи, щобысме конференцію нашихъ высокодостойныхъ епископовъ подержали в Вічномъ Городі 10-го XI. 1932, бо и изъ своей части держу за милу повинность, щобысме еще разъ корпорально выразили предъ Святійшимъ Отцемъ наше благодареніе и сыновську одданость за Его княжескій даръ для нашой церкви.

Горячо молю Всемогучого, щобы давъ намъ достигнути ту велику ласку, щобы Ваша Ексцелленція, дорогій нашъ Митрополитъ могли на нашой конференціи предсідательствовати.

Прошу ласкаво приняти выраз моего найсердечнійшого почитанія, съ которымъ остаюся

Въ Ужгороді, дня 5-го септембра р[оку]. 1932

Вашой Ексцелленціи

въ Христі одданый слуга:

+ Александръ

епископъ мукачевскій

ЦДІАЛ, фонд № 358, опис 1, справа 162, аркуш 30.

ЛИСТ № 3

Єпископи Мукачевські і Митрополит Андрей Шептицький

ХРИСТОСЬ РАЖДАЕТСЯ – СЛАВИТЕ!

Ваша Ексцелленція!

Дорогій Намъ Киръ Метрополитъ!

Прошу приняти ласкаво отъ мене щиросердечні желанія изъ нагоды милого празника всерадостнійшаго Рождества Христа Спасителя и Нового Року.

Горячо молю Господа Бога, чтобы Его свята ласка помагала Вашой Ексцелленціи въ исполненіи важныхъ апостольскихъ должностей, дая преждевсего тілеснаго здоровля.

Ужгородъ, дня 3-го января года 1933

Вашой Ексцелленціи

смиренный братъ въ Христі:

+Александръ

епископъ мукачевскій

ЦДІАЛ, фонд № 358, опис 1, справа 162, аркуш 32.


ЛИСТ № 4

Єпископи Мукачевські і Митрополит Андрей Шептицький

Христосъ воскресъ !

Ваша Ексцелленція!

Дорогій намъ Киръ Митрополитъ!

Поводомъ Праздника Праздниковъ, тріумфального изъ мертвыхъ Воскресенія Христа и Великаго Ювилея Откупленія съ синовною любовію привітствую  Ваше Ексцелленцію, обиліе небесныхъ благодатей и миръ Христовъ прося для успішнаго распространенія Царства Божаго въ Вашой, намъ братской Архіепархіи. Горячою молитвою прошу отъ Славно Воскресшаго Христа и то, чтобы чімъ скоріе подаровалъ Вашу Ексцелленцію полнымъ здравіемъ.

Воспользуюся и симъ милымъ случаемъ, выразити Вашой Ексцелленціи искренное и совершенное мое почтеніе.

Ужгородъ, 14 Апріля г[ода]. 1933.

Смиренный синъ Вашъ въ Христі:

+ Александръ

епископъ мукачевскій

ЦДІАЛ, фонд № 358, опис 1, справа 162, аркуш 33.

ЛИСТ № 5

Єпископи Мукачевські і Митрополит Андрей Шептицький

Христосъ раждается – славите !

Ваша Ексцелленціе!

Дорогій Намъ Киръ Митрополитъ!

Изъ нагоды Великого празника всерадостнійшаго Рождества Христа Спасителя найсердечнійше и съ сыновною любовію любовію витаю въ Вашой премилой Особі найдостойнішого Апостольского Наслідника въ Нашой святой Церкви. Горячою молитвою прошу Новорожденного Божественного Младенца, чтобы обильнымъ Своимъ святымъ благословеніемъ поблагословилъ Вашу Ексцелленцію въ всіхъ Вашихъ Апостольскихъ трудахъ на пользу Нашой святой Церкви и милого нашого народа. Радостно чую, что Ваше здоровля естъ лучшое и Ваша Ексцелленція есть на найліпшой дорозі до повного выздоровленя. Дай Боже, чтобы Ваша Ексцелленція еще довго-довго въ найліпшомъ здоровлю світила всімъ намъ молодшымъ.

Прійміть, Дорогій Киръ Митрополита, вираженя найглибшого моего почтенія и найлучшихъ желаній къ Новому Року.

Ужгородъ, дня 3-го Января г[ода]. 1934.

Вашой Ексцелленціи

Въ Христі найотданнійшій:

+ Александръ Стойка

епископъ мукачевскій

ЦДІАЛ, фонд № 358, опис 1, справа 162, аркуш 34.

ЛИСТ № 6

Єпископи Мукачевські і Митрополит Андрей Шептицький

СЪ НАМИ БОГЪ

Ваша Ексцелленція – Высокодостойный Киръ Митрополитъ !

Зъ нагоды Всерадостнійшого Праздника Рождества Спасителя съ найбольшою любовію витаю Вашу Ексцелленцію, якъ такого Апостоского Наслідника, Которого Богъ Святый удостоилъ быти мучеником нашой святой Віры. Изъ цілого сердца молю Божественнаго Младенца, чтобы умножилъ въ Вашой, всімъ намъ дуже милой и высокозаслуженой особі благодать свою въ Апостолскихъ трудахъ приближающагося Новаго Рока. За Ваше здоровля же особенно молимеся.

Въ прочихъ воспользуюся и симъ случаемъ выразити Вашой Ексцелленціи полное мое почитаніе и искренну любовъ.

Ужгородъ, дня 3-го Января г[ода]. 1934

Вашой Ексцелленціи

Въ Христі найотданнійшій:

+ Александръ Стойка

епископ мукачевскій

ЦДІАЛ, фонд № 358, опис 1, справа 162, аркуш 35.

ЛИСТ № 7

Єпископи Мукачевські і Митрополит Андрей Шептицький

Ужгородь, 3.І.1936

Христосъ раждается!

Ваша Ексцелленція,

Дорогій Киръ Митрополитъ,

Изъ нагоды зближающихся святъ Христового Рождества и Нового Року пересилаю найщиріші мои благожеланія, а передовсімъ обильное Божое благословеніе прошу до всіхъ апостольскихъ праць.

Прошу приняти выраженіе моего найглубшого почтенія.

Вашой Ексцелленціи

смиренный въ Христі слуга:

+ Александръ

епископъ мукачевскій

ЦДІАЛ, фонд № 358, опис 1, справа 162, аркуш 36.

ЛИСТ № 8

Єпископи Мукачевські і Митрополит Андрей Шептицький

/ Герб Мукачівської єпархії з написом:

Єпископъ Мукачевскій + Biskup Mukačevsky /

Ужгородъ, 3/І/1937

Съ нами Богъ …

Ваша Ексцелленція,

Высокодостойный и Дорогій Кир Митрополите,

Из нагоды всерадостнійшаго празника Рождества по плоти Спасителя с найбольшою любовію и пошаною витаю Вашу Ексцелленцію, як дуже заслуженого апостольского наслідника и из глубины сердца моего молю Новорожденного Іисуса, чтобы и в сем новом році умножил в Вашой милой особі святу Свою благодатъ и дал душевну и тілесну кріпостъ найуспішнійше працьовати на славу Его и на душеспасеніе и сеземное благо нашого дорогого народа.

Христосъ рождается, славите.

Прося Ваших святых молитв с найглибшою пошаною остаюся

Вашой Ексцелленціи

в Христі отданный:

+ Александр

епископ мукачевскій

Его Ексцелленція Кир Митрополит

Андрей Шептицький Ч.С.В.В.

митрополит галицькій, архієпископ львовскій и ин.

Львов

Польща

ЦДІАЛ, фонд № 358, опис 1, справа 162, аркуш 38.

Додати свій коментар