Митрополит Андрей

Про необхідність праці з церковними братствами

1940 р., квітня 15, Львів. Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства

МИР ВАМ О ГОСПОДІ!

Питаються священики, чи можна і чи добре було б основувати нові брацтва, зглядно провадити і реформувати давно існуючі. На те відповідаю, що не тільки можна, але конечно треба, щоби в кожній парохії було бодай одно добре зорганізоване і добре ведене брацтво. Від того залежить добро цілої парохії. Де такого брацтва немає, там майже неможливо священикові добре провадити парохію. Тому мусимо безумовно в тім напрямі користуватися даною нам конституцією, свободою совісти і культу й парохію якнайліпше зорганізувати, зачинаючи від організації брацтва.

До тої організації, безумовно, треба, щоби старшина брацтва сходилася бодай раз у тиждень, а щонайменше раз у місяць у пароха і нараджувалася над потребами парохії та над способом, як зарадити їм. Де того звичаю частих сходин брацтва нема, там, безумовно, мусить бути впроваджений; без нього парохія є мертвим тілом.

Хоч поміж нами є мало людей, які були би добрими організаторами, то, однак, мусимо це робити. Така організація парохії не є трудна. Треба тільки забиратися до неї з повною надією на поміч Усевишнього. А тоді кожна праця в тім напрямі, навіть найпримітивніша, безумовно, принесе навіть великий хосен.

Зачинаючи це діло, треба – очевидно, після довгої молитви та випрошення з неба потрійної помочі – запросити до себе 3 або 4 найповажніших і найпобожніших парохіян, може, осібно господарів, а осібно господинь, а може, і разом. Після спільної з ними молитви зачне парох із ними свобідно розмовляти про свої журби. А журбами душпастиря – то, загально кажучи, добро цілої парохії. Бо немислима річ, аби душпастир не розмовляв про цю свою журбу та про це страшне завдання, яке має сповнити, з побожними парохіянами та не шукав у них помочі! Це немислиме, бо без тої помочі душпастир не може добре сповняти своїх обов’язків.

Перша розмова дасть душпастиреві стільки матеріялу і помочі, що буде опісля з тугою чекати на друге зібрання. Бо перше зібрання переконає його, яка успішна поміч парохіян, і то, очевидно, не матеріяльна, але духовна поміч. Які ж головні журби священика? Люди, що жиють у дикому подружжі, люди, що дають згіршення, діти, що до школи не ходять і катихизму не вміють, удовиці, котрим треба помочі, сироти, котрим треба заступити батьків, більша участь вірних у богослуженнях, спільні молитви по хатах, великодня сповідь, ті, що раз тільки в рік сповідаються, ті, що на Пасху не сповідаються, може, журба про сектантів, осторога перед злою книжкою, способи розширення тверезости, культ Пресв[ятої] Євхаристії, часте св[яте] Причастя, Причастя дітей, погодження людей, що жиють у ненависті, й без кінця інші потреби місцеві. Бо ж душпастир журиться за всіх і про все, а, не маючи змоги усім помогти, мусить шукати тієї помочі у ліпших парохіян.

Читати також:  До монахів і монахинь та всіх, що спільно живуть по євангельських радах

Така розмова з парохіянами про всі ті справи, хоч би й не принесла іншого хісна, вже тим самим станеться елементом поступу і поправи для цілого села, а тим способом, що втягне тих побожніших людей у круг душпастирського ділання Церкви, научить їх думати про загальне добро парохії, це добро цінити і про це добро дбати. Не всі вичислені справи можуть бути предметом журби священика і журби ліпших парохіян. Не в кожній тій справі знайде така рада брацтва орудник поправи чи поступу. Щоб той орудник найти, треба буде 10 разів до предмету вертатись, а передусім треба буде довго і витривало молитися про той предмет.

Не відразу вдасться, н[а]пр[иклад], довести до вінчання тих, що жиють у нелеґальному подружжі, але після молитов і при Божій помочі буде то, може, не таке трудне, як зразу видавалося. І так із кожною справою парохії; над кожною зокрема треба працювати, шукати заради, молитися. Може, треба буде й довго шукати способів, може, й 10 разів пробувати, може, 10 разів і 10 способів ужити, а на кожний випадок треба журитися і шукати способу. Коли Всевишній покличе нас перед Свій суд і коли на Божому суді зачнуть розтрясати усі ті вправи парохії та повірених нам душ, покажеться, може, перш усього, що тих справ є 100 разів більше, як ми думаємо. Бо довкола кожної душі, родини і хати збирається множество таких питань.

Читати також:  Про небезпеку надуживання спиртних напоїв

А коли на Божому суді запитаються нас, що ми зробили для того, щоби кожну з тих справ по-божому розв’язати або наперед її посунути, що ж відповімо та чим будемо боронитися! Що ж Ви зробили, Отці, щоби виплекати в народі загальний звичай наголос говорити щоденні молитви або їх співати? Що Ви зробили, щоби усунути дане згіршення або навернути даного грішника, порятувати ту вдовицю, помогти тій сироті, – словом: із безконечної журби доброго душпастиря добра організація брацтва багато справ розв’яже і в многих справах поможе. Загально можна тому сказати, що саме говорення про ті справи з добрими парохіянами є конечною умовиною доброго пас- 39 тирювання. І сміло можна сказати: добре зорганізоване брацтво є першою працею і першою журбою душпастиря.

Та не журіться, чи ті запрошені Вами господарі й господині, молодці й дівчата є вже в брацтві або в його раді, чи їх там іще нема. Брацтва, їх організація, вибори до виділу чи ради, таца, світло брацтва – всьо то дрібні справи, які ще прийдуть на порядок денний, але тисячі справ є важніших і перших.

Як довго поміж вірними а душпастирем нема того живого контакту, як довго у вірних нема того загального дбання про добро парохії, – парохія як така не жиє. Цілком так само, як не жиє родина, що спільно не віддає Богові того, що Йому належиться. Така родина є трупом, і така парохія є трупом. Життя благодаті не лучить між собою членів тої парохії якимись зовнішніми зв’язями, які свідчили би про життя тої суспільної клітини, якою є парохія чи християнська родина. Кожний зокрема може бути навіть зв’язаний Божою благодаттю з цілою Христовою Церквою, але коли не бере участи в житті парохії як такої, як не дбає про її добро, парохія для нього не існує, а він для парохії чужий. По містах буває таке, що навіть добрі християни пригадують собі свою парохію лише тоді, коли треба метрику взяти, дитину охрестити або вінчатись, а поза тим навіть не знають, до якої парохії належать. Хто ж не бачить, що це не є в порядку?! Життя парохії є незвичайно важним елементом у християнському житті людей.

Читати також:  Тяжкого удару завдано нашій Церкві й нашому народові, - Митрополит Андрей

Тож, поручаючи Всеч[есному] Духовенству працю над брацтвами, прошу добре обдумати, якими орудниками А[рхи]Єп[архіяльний] Собор міг би розбудити це парохіяльне життя. По моїй думці, було би, може, добре приписати кожному душпастиреві такі засідання, хоч би й спільні для усіх відділів брацтв. Тих брацтв багато, а боюся, що, мимо цього, нема по парохіях того брацтва кат’ексохен1 , яке є серцем парохії. Кожне з існуючих таких брацтв може бути таким серцем парохії. Але стається воно ним не силою статутів, але силою мудрого проводу душпастиря. Той провід безнастанно потрібний; без него найідеальніше зорганізоване брацтво знидіє до місяця. Якщо провід брацтва буде мудрий, – тоді й розбита парохія, що від літ є трупом, зачинає жити вже від першого такого зібрання, як я його описав. А при дбайливій праці тої мудрої голови впродовж року може бути так основно змінена, як ціла природа зміняється під лучами теплого весняного сонця. Але 100 разів більше, ніж мої слова, дасть Вам, Усеч[есні] Отці, Божа Мудрість зрозуміти й відчути, чим є парохія і чого їй треба. Нехай же провадить наші парохії сама Божа Мудрість, що її Отець милосердний зсилає з 1 Вибраних мужів, достойників, старійшин громади (грец.) (прим. ред.). 40 неба на усі душі, які щиро кожної днини повторяють слова Отченашу: «Да святиться ім’я Твоє, да прийдеть царствіє Твоє».

†Андрей Митрополит
Від М[итрополичого] О[рдинаріяту], 15.ІV.1940 р.

Додати свій коментар