Пересопницьке Євангеліє

Про завдання проповіді

1940 р., квітень, Львів. Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства

Мир Вам о Господі!

Розсилаючи апостолів, поручив їм Ісус Христос навчати (усі народи), заховувати усе, «що Я заповідаю Вам». Проповідник є обов’язаний стисло триматися Єванг[ельської] Божої науки і проповідати тільки те, що належить до Євангелія. Очевидно, Єванг[еліє] беремо завжди в значінні об’явленої науки, себто розуміємо під тим словом Св[яте] Письмо й усне передання. Проповідник Євангелія говорить іменем І[суса] Христа, голосить Його науку й тільки з цього титулу має право проповідати в церкві в епітрахилі. З того виходить ясна, як сонце, правда, що ніяким способом не вільно йому додавати що-небудь, що було б чуже Євангелію. Його обов’язком – пояснювати Євангеліє і науку робити такою приступною поняттям людей, щоби та проповідь була просвічуванням їх Світлом Євангелія. Але не вільно йому – і то, без сумніву, під тяжким гріхом – домішувати до Євангелія чисто людські твердження і пропаґувати яку-небудь політичну, національну чи державну тезу, а тим менше – свої особисті справи, потреби чи бажання.

Св[ятий] Апостол Павло називає проповідь Євангелія проповіддю розп’ятого Христа і про себе твердить: «Я постановив собі нічого між вами не знати, тільки І[суса] Христа, і то розп’ятого» (1 Кор. 2, 2). З того, одначе, не виходить, щоби проповідь не мала примінятися до усіх потреб людей. Мусимо до них примінятися, щоби їм передати Єванг[еліє].

Так треба проповідати Єванг[еліє], щоб воно стало приступним, щоби було ясне, а до того миле, щоб його люди не тільки пізнавали, але і полюбили. Тому оправдане є питання, якою має бути проповідь Єванг[елія], щоб відповідала потребам наших часів. Є, безперечно, великою прикметою душпастирів, коли скоро орієнтуються в потребах людей і скоро уміють приміняти до тих потреб свої науки. Хто без огляду на зміну часу проповідав би тепер так само, як перед 10-20 роками, тому, може, бракувала би та прикмета. Хоч треба сказати, що глибоке переконання віри і дух Євангелія так відповідає усім потребам і усім ча1 Пор.: Мт. 28, 20 (прим. ред.). 45 сам, що, хто більше того духа має, хоч і не потрафить примінитися до потреб людей, буде ліпше проповідати, ніж той, що з тою прикметою буде менше мати духа Євангелія. Думаю, н[а]пр[иклад], що проповідь св[ятого] Йоана Золот[оустого] зробила б і в наших часах велике враження, хоч, очевидно, проповідь та не написана для наших часів.

Пояснювати треба правди, що причиняються до успішного поборювання пороків теперішньої хвилі.

Людська природа завжди та сама, тому добра проповідь Євангелія у всіх часах і у всіх людей трапляє до сердець і просвічує розум. А все ж таки треба у добрій проповіді пам’ятати на потреби людей у даній епосі й у даній парохії. Не щоби, борони Боже, грішників картати! Картаючі проповіді допустимі тільки в дуже виїмкових випадках. Саме слово Боже, самі правди Божі, як грім, картають, і не треба до них додавати ніяких картаючих своїх слів, хіба в дуже виїмкових обставинах. І не треба в проповіді звертатися якимись натяками до деяких осібних людей. Грішник, що до нього наука відноситься, повинен примінити науку сам до себе. А коли це робить проповідник, може грішникові пошкодити, бо зразить його, а тої небезпеки немає, коли сам грішник примінить науку до себе.

Читати також:  Про небезпеку надуживання спиртних напоїв

Але ось у чім потреба: щоби проповідь примінялася до потреб часу і людей, повинна вона підносити ті правди, яких у даній хвилі більше людям треба. Ясніше треба говорити про ті правди, які люди менше розуміють, або коли є наражені на пропаґанду якихось, пр[иміром], сект. Пояснювати треба правди, що причиняються до успішного поборювання пороків теперішньої хвилі. А пороки часом ліпше поборюється, не звертаючися просто проти них. Пияків, н[а]пр[иклад], легше навернути, не говорячи про пиянство, а пояснюючи наслідки гріха, Божу кару, Божу благодать тощо. Бо, щоби вилікувати якийсь порок, треба душу віддати цілій системі духової гігієни. Але передусім треба узгляднити загальні потреби цілого народу в даній хвилі.

Тому, переходячи вже безпосередньо до нашого предмету, скажім, що з уваги на загальну і зростаючу з кожним днем небезпеку невіри проповідь мусить у наших часах зміряти передовсім до того, щоби скріпляти віру. А що одним з найважніших орудників, як скріпляти віру, є пізнавати її, тому треба в наших часах більше, як коли-небудь інде, проповідей катихитичних, догматичних, позитивних. Моралізуванню можемо лишити дуже малу частину всіх бесід, а 99% посвятити позитивній праці віри, себто просвіченню людських умів Євангелієм. Тому-то такі безмірно важні катихитичні проповіді й безнастанна, усильна наука катихизму для дітей, для старшої молоді та для дорослих. Але про те вже досить у попередніх письмах я говорив.

Тут зверну хіба увагу на те, що при кожній нагоді: так при проповіді в церкві, як і в приватній розмові з людьми поза церквою – треба нам повторяти правди віри в ядерних, яскравих висказах. Так само треба учити людей благосло- 46 вити, а не клясти, себто бесіду свою освячувати домішуванням до неї слів благословення. Так само треба христ[иянську] мову знаменувати словами віри, вдячности для Сотворителя і Спасителя. При кожній проповіді треба не раз, а кілька разів повторяти бодай деякі правди віри. Безнастанно треба людям пригадувати, що ласка Божа до всього потрібна, що чекає нас суд, що страшна річ – впасти в руки Б[ога] живого, що треба бажанням серця безнастанно молитися, що молитви не тільки устами, а серцем і душею треба відмовляти, і т[ак] д[алі].

Читати також:  Про важливість молитви за безбожників

Словом: наша мова і в церкві й поза нею повинна бути повна віри, повна Євангелія. А крім того – і то головна мета мого нинішнього письма, – наша проповідь повинна дати нашим вірним оружжя до поборювання невіри. Маємо тепер змішаних з нашими людьми много нещасних душ, у яких вмовляють, що вони є безбожниками, а може, і самі в себе таке вмовляють. З уваги на них треба нам і нашим вірним мати ядерні та влучні відповіді3 на арґументи чи радше нісенітниці, якими воюють безбожники. Треба мати й піддавати вірним ядерні докази існування Бога, представляти, як глупим є арґумент, що те, чого я не бачив, не існує. Подати короткі арґументи на такі твердження, як наука учить, а як Церква учить.

Одним словом: треба ріжних даних апології, примінених до слабоумних безбожників і навіть неграмотних християн. Тому вже заохочую О[тців], щоби з життя записували собі арґументи безбожників і відповіді, подиктовані здоровим змислом простих людей. Як Бог дасть, прийде нам ласка, а певно, многим з нас Бог дасть ту ласку – проповідати у церквах В[еликої] України, право- і лівобережної, аж по Кубань і Кавказ, Москву і Тобольськ. Треба бути на те приготованим, що такими будуть найперші й найголовніші потреби слухачів. Заки буде можна представити їм цілу науку І[суса] Хр[иста], треба буде хату вимести з того намулу, нанесеного безбожництвом, хоч і те вимітування буде мати, певно, той характер Христової проповіді: «Покайтеся, іде на вас Боже царство!»4 . Прийміть хрещення, ідіть до сповіді! Попри те, буде потребою тамтих сторін і народу бачити Христову науку в Кат[олицькій] Церкві. Тому кожний з нас мусітиме мати під рукою найконечніші матеріяли на те, щоби рятувати і нез’єдиненого православного.

Головним арґументом для невіруючих і нез’єдинених буде широка горяча христ[иянська] любов супроти них. У кім вони відчують сердечного брата, приятеля, повного співчуття, милосердя, любові, бажання добра, той буде мати їх серце; той не потребуватиме їх навертати: вони прийдуть самі до нього. А чи треба пригадувати, що тільки ті з нас будуть мати того горячого і широкого духа любові, хто випросить собі його з неба і хто покорою усуне перешкоди? Тому заздалегідь приготуймося на ту хвилю, на те післанництво, на те велике завдання, яке, без сумніву, чекає нас. Щоби бодай в часті Отцям у тому напрямі помогти, перейду в ряді таких, як сьогоднішнє, коротких послань, звернених до народу, головні пекучі питання наших часів. Без найменшої претенсії хочу сказати не тільки останнє слово, але висказати всесторонньо те, що я хотів би якнайліпше сказати; просто порушу ряд питань, на котрі Ви, Вс[е]ч[есні] О[тці], знайдете і в книжках, і в практиці своїй, і в житті відповіді, ліпші, ніж мої.

Читати також:  Про виховання в родині

В часах великої потреби варто бодай зачати й бодай у начерку представити те, що видається потрібним. Коли так зі своєї сторони зробиш усе те, що можеш, у напрямі того, що треба би зробити, тоді Бог поблагословить і дасть силу звершити те, на що наші сили заслабі. У Львові, вівторок третьої седмиці В[еликого] посту, 1940 р[ік].

 †Андрей Митрополит

До Духовенства

Розпорядження про важливість проповіді та катихизації

Пригадую тяжкий обов’язок проповідати і катихизувати. Опущення чотирьох проповідей на місяць уважаю тяжкою провиною, котра повинна потягнути за собою тяжкі канонічні кари, позбавлення парохії. Під канонічним послухом обов’язую всіх душпастирів усильно працювати над тим, щоб наука катихизму обняла усіх дітей парохії. Душпастиря, котрий бодай 4 години на тиждень над тим не працює, уважаю недбалим і недостойним священиком. Та праця повинна відноситися й до виховання добрих катихистів, які би і по хатах дітей учили. Пригадую, що 2 повні години катихизму в літах шкільних не вистарчає на те, щоби виховати доброго християнина.

У день св[ятого] Теодозія 1940 р[оку].

ЦДІА України, м. Львів. – Ф. 358, оп. 3, спр. 14, арк. 14-15. ЦДІА України, м. Львів. – Бібл., інв. № 6313. Надр.: ЛАЕВ. – Річник LIII. – Львів, березень 1940 року. – Ч. 3. – С. 35-37. ЛАЕВ. – Річник LIII. – Львів, січень 1940 року. – Ч. 1.

Додати свій коментар