Папа Пія ХІІ

Із нагоди річниці коронації Папи Пія ХІІ

1942 р., січня 23, Львів. Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства та вірних

Дня 12 березня припадає третя річниця коронації Папи Пія XII. Як щороку, так і цього року треба нам скористати з цього торжества, щоби нашим вірним пригадати те неоціненне щастя, яке мають ті, що є членами Вселенської Церкви. Належати до того містичного Христового Тіла, що його Христос є невидимою головою, а Намісник Христовий провідником, душпастирем і учителем, – це найпевніший орудник злуки і єдности зі самим Христом Спасителем. Тую єдність із Христом дає нам, управді, перш за все Божа благодать, яку маємо зі святих Таїнств і з молитви, й тому таку єдність можуть мати теж і ті християни, що не належать до Вселенської Церкви, але мають змогу побожно приступати до св[ятих] Таїнств і при святих церковних обрядах підносити душу до неба християнською молитвою.

Однак наше положення щасливіше в тому, що ми заєдно безпечні перед усякими ошибками та блудами щодо віри. Ціла Вселенська Церква, себто всі єпископи, що до неї належать, зі своїм верховним провідником, Римським Архиєреєм, враз із всіма священиками та монахами цілого світа, враз із превеликим числом учених богословів – усі вони разом голосять одну і ту саму науку, всі вони працюють над поглибленням і звершенішим пізнанням тої Божої науки. Тая єдність науки у Вселенській Церкві така, що коли би тільки один проповідник через неувагу висказав у своїй науці хоч би одно лише слово, противне тому, що уся Церква уважає за Богом об’явлену науку, – то така помилка була би в короткому часі піднесена та ошибка справлена. А коли би показалося, що тим блудом була недобровільна ошибка, а фальшивий суд про науку віри, тоді проповідник був би покараний і усунений з проповідничого уряду, хоч би занимав і зовсім незначне, другорядне, становище в Церкві.

Тим-то кожний вірний є певний, що наука, яку проповідають священики, – то наука цілої Церкви, то наука Божого Об’явлення. Тим-то вірні й безпечні перед усякою помилкою. Бо треба Вам знати й те, що уся наука богословії, якої кожний священик мусить через 5 літ учитися, щоби бути допущеним до Тайни Священства, має на меті лише те одно, щоб у кожній точці науки зокрема стверджу- 161 вати, що таку саму науку мала Вселенська Церква у всіх віках своєї історії. Богословія досліджує і стверджує, що наука, яку всюди по церквах голосимо, є наукою, що її голосили Вселенські Собори, Отці та й Учителі Церкви від І століття, себто від самих апостольських аж до наших часів. Вірний, слухаючи проповіді священика, бачить за ним оком віри довгі ряди церковних учителів, учених богословів, єпископів, мучеників, що за тую віру умирали; бачить, накінець, і натхнених письменників, яким завдячуємо усі святі книги Нового Завіта. Усі вони від початку Церкви аж до наших часів працювали і працюють над наукою Божого Об’явлення. Цілу їхню працю можна порівняти до монументальної будови, в якій кожна, навіть і найменша, подробиця гармонійно лучиться з цілістю.

Читати також:  Обернулася картка історії

В науці Божого Об’явлення, пояснюваній людьми, нема ні одної подробиці, яка противилася би другій. Ця будова подібна до гранітового моноліту, до величавого храму; вона – ділом Всемогучого Бога, але співробітниками в цьому ділі є міліони, міліони людей. Одні натхнені святі письменники – ще старозавітні пророки, бо Об’явлення Нового Завіта є доповненням і звершенням Старого; а в Новому Завіті – євангелисти й апостоли. Вони, натхнені святим Духом, є неначе фундаментом тієї будови. До їхньої праці приступає праця Церкви, Христом поручене їй святе Передання, несписане Боже Об’явлення. Тую науку – святе Передання – враз із наукою Святого Письма Церква береже й боронить від хибних думок людей та проголошує її людям. Слуги Церкви, наслідники апостолів, проповідають Боже слово, поясняють Євангеліє та усне Передання і з покоління в покоління працюють над розвиненням Божого слова. Вони, як те каміння, покладені на фундаментах апостолів; з них підноситься будова храму1 . Наука Божого Об’явлення зразу мало пояснена, мало розвинена, хоч у глибині об’явленої правди вже міститься всьо, що коли-небудь Церква проголосить і що коли-небудь будуть проповідати Отці Церкви, єпископи та священики. І хоч при тій будові працюють люди усіх народів і всіх поколінь світа, то є вона таким одноцільним, таким одним ділом, що виразно видно, що воно є виконанням Божого, Христового пляну. В тому храмі один стиль, одна велич, одна сила, одна краса; в тій науці оден дух. Ті міліони людей, які працюють над тією наукою, є чимсь так одним, так з’єдиненим духом Христа, що не більше від них згармонізований хор, зложений з тисячі голосів. Вони всі разом непомильні, бо веде їх святий Дух, але кожний зокрема не тільки може помилятися, але не раз і помиляється. І найбільші церковні вчителі в деяких подробицях мали відмінні думки від загалу, і через те вони 1 Пор.: Еф. 2, 20 (прим. ред.). 162 ошибочні.

Читати також:  Архипастирські побажання на Великдень

Але тих ошибок було не більше, як треба було, щоб праці людей надати ціху людської слабости і помильности. Але кожна помилка була завсіди справлювана гадкою, наукою загалу. Ті помилки – то наче зовнішні риси в будівлі; то недотягнення такі дрібні, що не нарушують ні сили, ні краси будови. Вони навіть і причиняються до тієї краси, бо додають до цілости людського життя і людської праці тої ціхи, яка не обійдеться без дрібних похибок. Вони в нічім не перешкаджають, що цілість будови являється далі монументальною; вона обнимає вселенну і проголошує небо! І в кожній науці, навіть найпокірнішого та найменшого служителя Церкви, є щось із величі, сили й краси цілости. Убогий священик пояснює дітям катихизм, але його слова є словами Всемогучого Бога, бо, злучені з наукою Вселенської Церкви, є висказом науки Святого Письма й Апостольського Передання. І віруючий християнин у цих словах покірного катихизуючого священика чи в проповіді у сільській церкві бачить силу, красу і велич Божого Об’явлення.

Так виглядає єдність церковної науки у Вселенській Церкві. Тому правильно кажемо: щасливий той християнин, що належить до Вселенської Церкви, що слухає, принимає її науку і має її, що вірить вселенською вірою. Того щастя не мають християни поза Вселенською Церквою. Бо в інших Церквах можуть приймати за науку Божого Об’явлення всякі видумки людей, часто навіть правдиві єресі. Протестанти й ті, що належать до ріжних сект, які вийшли з протестантизму, узнають іще Святе Письмо і зберегли деякі Таїнства й тому можуть осягнути Божу благодать; але як це їм трудно! Вони ж у многих правдах Божої науки беруть за правду те, що учать провідники їх віроісповідань, за чим, однак, не стоїть апостольська повага Церкви. І хто між ними сповняє завсігди приказ совісти і в нічім не прогрішиться проти Божого закона, може спастися, але як рідко найти таких людей! У нез’єдинених Церквах Сходу мають християни правдиві Таїнства і правдиву вселенську віру X століття, себто віру семи перших Вселенських Соборів. Але до тієї первісної віри X століття много богословів, а то й архиєреїв і проповідників долучує науки, не раз просто зовсім противні православній вірі, а вони подають їх як православні правди віри.

Східня Церква, що себе називає православною, уважає як правди віри тільки ті науки, що проголошені на Вселенському Соборі як правдиві. Через дивне, незрозуміле помішання понять приймають ті богослови як правди православної віри заперечення деяких догм Уселенської Церкви, які не є проголошені ніяким Вселенським Собором як правди віри, і тим чином попадають у суперечність самі зі собою та з наукою православної Церкви, бо називають правдами віри те, чого, по принципам православної віри, не можуть так називати. 163 Важка це ошибка. А коли ця ошибка, цей блуд щодо віри стається предметом проповіді, науки в богословських школах, предметом богословських книг, тоді вводиться в блуд кандидатів духовного стану, священиків, а відтак і вірних. Щоби перед такими блудами встерегти вірних, одного тільки треба: треба, щоби східні Церкви з’єдналися з осередком християнства, з Престолом святого Апостола Петра, і щоби своє правдиве православ’я семи перших Соборів доповнили усіми тими правдами віри, що були проголошені як такі у всіх дальших Вселенських Соборах, і щоби прийняли тим способом цілу вселенську віру.

Читати також:  Про важливість молитви за безбожників

Як довго цього не зроблять, мусимо їх – хоч як сердечно любимо їх як наших братів – уважати як таких, про яких Христос Спаситель сказав: «Маю й інші вівці, що не належать до того стада, та потреба привести їх до Мене, і почують Мій голос, і буде одно стадо й один пастир»2 . Є вони вірними Христа, коли про них Христос каже: «Я маю інших…» – але не належать до того стада. Про них, Дорогі Браття, треба нам усильно молитись; треба просити, щоб їх Божа благодать привернула до того стада. Треба нам усильно, витривало і покірно просити Всевишнього, щоб сповнилося бажання Христа: «І буде одно стадо й один пастир».

У неділю перед річницею коронації святішого Отця, себто 8 березня, в третю неділю Великого посту, Отці Душпастирі відправлять у другому наміренні Службу Божу за Христового Намісника Папу Римського. І, заповівши це народові та заохотивши їх до зложення жертви любові на гріш святого Петра, відчитають це наше письмо замість проповіді, при чім додадуть від себе потрібні пояснення та заохоту3 . Мир Вам у Христі!

Дано в день св[ятого] Григорія Ніського дня 23.І.1942 [р.].

†Андрей Митрополит

На фото – Папа Пій ХІІ

Додати свій коментар