милостиня

Про милостиню

1940 р., березня 12, Львів. Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства та вірних

Положення многих удовиць, сиріт, старих та недужих людей, а між ними і священиків приневолює мене звернутися до Вас усіх, Д[орогі] Браття і Сестри во Христі, зі завізванням прийти їм зі поміччю, присилаючи до нас харчі, які можете, або помагаючи нам у даному випадку по селах купити, які ми могли б роздавати потребуючим.

Усіх О[тців] узиваю, щоби з парох[іяльними] радами уживали всіх церковних грошей, які на потреби церкви не є потрібні, на підмогу потребуючим, передусім по містах. Та усім парох[іяльним] радам разом із душпастирями даємо позволення і власть гроші з церковної скарбони уживати на ту ціль.

На першому місці в кожному селі по справедливості належиться душпастиреві та його родині зі скарбони удержання, наколи христ[иянська] громада іншим способом не сповнила того свого обов’язку. Бо її обов’язком є утримувати священика.

Але і супроти потребуючих у громаді христ[иянська] громада повинна з любов’ю опікуватися усіма потребуючими. Хто хоче доступити милосердя, нехай сам буде милосердний. Тому прошу нині о поміч передусім для тих, що її потребують у Вашому селі, а більше ще – у місті. А щоби Вас заохотити до пам’яті для потребуючих, наведу Вам слова праведного і святого Товита, записані в його книзі, 4 гл[ава] 7-10 стихи: «По своїй спроможності помагай ближнім і не відвертай свого лиця ні від одного убогого, тоді й Боже лице від тебе не відвернеться; скільки можеш, будь милосердним. Маєш багато, дай обильно, а коли ти сам убогий, старайся і з того малого бодай щось дати ближньому. Так збереш собі обильну нагороду на день біди». А днем біди називає праведний Товит і день, у котрому самі будемо в більшій потребі, й день страшного суду, коли прийдеться здавати справу зі всіх гадок, слів і чинів.

Читати також:  З нагоди проголошення Української держави

А старозавітний мудрець, син Сираха, у своїй Книзі мудрости (4, ст. 1-6) так говорить: «Сину, ніколи ні одному вбогому не відмов милостині й не відвертай ніколи ока від потребуючого; голодуючого чоловіка ніколи не злегковаж і убогому в його потребі не зроби ніколи прикрости. Не засмучуй серця потребуючого і не поскупи малого дару тому, хто в біді. Не відкидай прохання убогого і не відвертай свого лиця від потреби .

А св[ятий] Ап[остол] Павло (Євр. 13, 16): «Не забувайте на добродійність і спільність, бо такими жертвами угоджуємо Богові». А до Филип[ян] (Флп. 4, 18): «Я маю досить, принявши від Епафродита те, що ви післали: солодкі пахощі – приємну жертву, милу Богові». А на прислану Филиписеями милостиню відповідає Ап[остол] таким прегарним благословенням: «А мій Бог нехай сповнить усяке ваше бажання по свому богацтву во славі во Хр[исті] Ісусі» (там же, ст. 19).

Пишу це в Сирний тиждень, у два дні після перечитання Євангелія про страшний суд . У тій притчі Хр[истос] представляє, як на страшному суді буде нагороджувати праведних за кожне добре діло, зділане супроти ближніх, не інакше, як коли б те діло було сповнене супроти Нього самого: «Оскільки ви вчинили що одному з сих моїх найменших братів, ви вчинили се Мені» (Мт. 25, 40). Яке чудо Божої доброти, яка велич христ[иянської] чесноти! Убогому, голодному жебракові дає християнин кусник хліба, а Христос, Цар слави в небі, платить так, як би то Його голодного християнин накормив. «Я був голодний, а ви Мені дали їсти» (Мт. 25, 35), – і пригадає кожний кусник хліба, кожну склянку води, гріш, молитву, відмовлену за каліку-безбожного.

Читати також:  Празник Благовіщення – це Празник Євангелія

Усіх О[тців] деканів та душпастирів прошу: мій поклик і моє прохання передайте вірним, зорганізуйте в деканаті чи парохії збірки для потребуючих, а те, що зберете, дайте у повітовому місті й у Львові, а будемо своїми молитвами випрошувати для Вас обильну благодать із неба.

У подібному положенні св[ятий] Ап[остол] Павло, коли просив свого вірного, себто чоловіка, ним наверненого, о милосердя, так писав до Филимона (Флм. ст. 17-19): «Коли, отже, уважаєш мене другом, прийми його, як мене, коли ж він скривдив тебе в чім або винен тобі що, почисли те мені. Я, Павло, написав власною рукою: я віддам». Чого би не дати за те, щоб мати таку власноручну запоруку самого Апостола, що він заплатить за те, що ми комусь винні.

Рад би і я піти за прикладом Апостола і сказати: «Дайте потребуючим – я віддам»4 , – а якщо так не говорю, то не тому, щоб я не хотів віддати, а тому, бо боюся, що не буду мати з чого віддати, коли там усі разом станемо перед Христом. Зрештою, маю для Вас сильнішу запоруку, ніж моє «я віддам», бо даю Вам запоруку самого Г[оспода] І[суса]. Хр[иста], неначе вексель, Ним написаний, Його Пр[есвятою] Кров’ю, а на ньому написане: «Я віддам».

Читати також:  Про небезпеку надуживання спиртних напоїв

Хочете доказу? Маєте притчу про страшний суд, маєте книжку св[ятого] Євангелія. Боже Великий, Єдиний! Яка безконечна вартість тої книжки, коли у ній такий запис торжественний і святий, такі величаві обітниці й запоруки, сильніші від основ світу і вищі від ясних зір на небі.

Нехай Бог Усевишній дасть, аби Ви, Дорогі Браття і Сестри, зрозуміли обітниці Хр[иста], і обов’язки супроти потребуючих, і вартість любові ближнього, вагу й ціну кожного доброго христ[иянського] діла, і нехай Бог Вас благословить Своїм милосердям і Своєю благодаттю, Ваші родини, села, і міста, і кожну християнську душу зокрема. Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і Причастя святого Духа хай буде з усіма Вами. Амінь.

Вівторок сирного тижня р[оку] Б[ожого] 1940.

†Андрей Митрополит

ЦДІА України, м. Львів. – Ф. 358, оп. 3, спр. 14, арк. 9, зв. 10. ЦДІА України, м. Львів. – Бібл., інв. № 6313. Надр.: ЛАЕВ. – Річник LIII. – Львів, березень 1940 року. – Ч. 3. – С. 26-27.

Додати свій коментар