Андрей Шептицький

Про безбожників і З’єдинення Церков

1940 р., квітня 17, Львів. Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства

Щоби уникнути всякого непорозуміння, мушу насамперед заявити, що я комунізму як такого ніколи не назвав і не називаю нашим ворогом чи ворогом Церкви. Адже ж є і євангельський комунізм, що полягає на євангельському вбожестві й на спільноті життя, до якого я сам признаюся і належу більше, ніж 50 літ. А якщо припадково могло би здаватися, що комунізм чи комуністів називаю ворогом, то або незрозуміння моїх слів, або помилка, до яких дав причину неясний мій висказ.

Ворогом Церкви та релігії називаю безбожництво, яке саме тим хвалиться. Коли безбожників назвав я припадково ворогами, то є це висказ також нестислий або зле зрозумілий. Ворогом Церкви і релігії є ложний принцип безбожництва. І тим-то безбожники як представителі ворога є в тому стислому значенні й самі ворогами. Але, поборюючи ложну ідею, ми людей перестаємо любити й уважати їх за бідних, засліплених, недужих братів. Тому і не раз і взиваю до молитов про добро безбожників, про їх навернення та спасіння.

В 11-му числі «Безбожника» (з 11.ІV.1940) появилася стаття («Глава уніятов»), якої автор робить мені різні закиди. Очевидно, не буду на них реаґувати. Одначе один із них, який, може, по думці автора, має бути похвалою, є для мене нагодою, якої поминути не хочу, аби не поділитися з Вами моїми думками про будучність великого діла З’єдинення Церков.

Там кажеться, що в рядах духовенства є люди, які мріють про розширення кат[олицької] віри на цілий схід.., «но старий політикант Шептицкій считаєт их незбиточними…».

Безумовно, трудно передбачити, щоби наша Церква могла розширитися на цілий Союз Соц[іялістичних] Держав. Як довго совєтський уряд буде признавати безбожництву, себто найбільшому і найзавзятішому ворогові не тільки католицької та православної Церкви, але і всякої релігії взагалі, упривілейоване становище, не будуть могли приклонники З’єдинення Церков зробити нічого іншого, як молитвами і працею над собою приготовитися до тої праці у хвилі, коли Всев[ишньому] Богові сподобається ту працю одобрити і поблагословити.

Читати також:  Про завдання проповіді

Діло З’єдинення Церков є Божою справою і відповідає так бажанням самого Спасителя і Бога Ісуса Христа, що по плоті зродився з Преч[истої] Д[іви] Марії як чоловік і царствує на небесах і на землі, що ніхто з християн не може сумніватися, що мусить скоріше чи 42 пізніше прийти хвиля, в якій буде вислухана молитва Спасителя, висказана перед Його Страстями: «Не про сих тільки молю, але й про тих, що задля їх слова увірять у Мене, щоби всі були одно, як Ти, Отче, в Мені і Я в Тобі, щоби і вони одно були в Нас; щоби світ вірив, що Ти Мене післав» (Йо. 17, 20)1 . Та не може бути, щоб християнин, читаючи у святім Євангелію ті пресвяті слова нашого Спасителя, не бажав цілим серцем здійснення того ідеалу, над яким працюємо і ми слабими своїми силами. А тим ідеалом – то з’єдинення усіх вірних в єдності у святій Вселенській Церкві. По Христовому бажанні,з’єдинення це всіх між собою і в Ньому мало б до того причинитися, щоби світ вірив, що Бог, небесний Отець Його, Христа-Месію прислав на цей світ. Тому-то й ми усі, і я разом з Вами, віримо в будуччину того великого і святого діла та надіємося, що прийде хвиля, в якій зможемо обіймити усіх наших нез’єдинених братів, привернути їх до єдности зі Вселенською Христовою Церквою і світові, що так від віри відступає, дати той великий і могутній доказі тим доказом привернути до християнської віри, може, сотки тисяч наших братів, що від віри відступили, – це завдання, для якого варто жити і вмирати.

Читати також:  Про виховання в родині

А що, даючи той доказ, що Христос-Спаситель є обіцяним старозавітними пророками Месією, причинимося хоч в маленькій частині до повороту тих зі жидівського народу, що від свого Бога і своєї релігії відступили, та до приєднання їх до тої святої родини, якої Христос є головою, то мусить це нас тим більше заохотити до тих жертв, трудів і молитов, які випросять з неба той великий доказ, що його з нетерпеливістю очікують і самі безбожники. Бо якщо яке явище може бути знаком зближаючогося часу, то ним може і мусить бути той дивний факт, що ніхто так не інтересується релігійними питаннями, ніхто так не любить говорити про Бога, як саме ті, що про себе твердять, що вони є безбожниками і ворогами усякої релігії. Вони, свідомо чи несвідомо, шукають Бога, тужать за Ним і очікують тої хвилі, коли якийсь могутній доказ із неба дасть їм зрозуміти, ким є Цей, що вони Його не знають: «Цар царствующих і Господь господствующих»2 , – Той, що жиє, царствує, побіджає найбільше і найуспішніше тоді, коли Його противники думають, що вже цілком побідили.

Ми віримо і надіємося, що й тепер Христос-Цар так побідить Своїх противників-безбожників, що вони припадуть до Його ніг і, як блудні діти, віддадуть Йому себе і всьо своє, щоби Він і над ними царствував і провадив їх до вічного спасення. Ми віримо, що та хвиля тріюмфу Христа-Спасителя і Його святої Церкви прийде, що вона наближається, що вона, може, недалеко. Може бути, що Бог нам, жиючим  сьогодні, а умираючим завтра, не дасть діждатися тої великої а святої хвилі, та це не перешкоджає нам для тої хвилі жити і вмирати й очікувати її. Бо наша надія переповнена безсмертям. Якби тільки це одно могли зрозуміти ті бідні, невидючі наші брати-безбожники, коли б вони могли зрозуміти, що є якась безсмертна надія, що є якесь життя поза гробом, то вони до нас прибігали б, як до джерела спасіння; вони жертвували б усьо, навіть дочасне життя, щоби статись учасниками тої безсмертної надії.

Читати також:  До Української Молоді

Тому не переставаймо молитися за бідних, невидючих наших братів і так, як щодня молимося про з’єдинення усіх у святій Вселенській Церкві, будьмо переконані, що ті наші молитви, такі згідні з послідньою молитвою Христа-Спасителя, будуть, без найменшого сумніву, вислухані. І станеться те, чого ніхто не предвиджує і що уважають за неможливе: усі вірні Христу і віруючі в Нього будуть одним у Його св[ятій] Церкві й тою своєю єдністю переконають усіх невіруючих, що Всевишній Бог післав Христа, а Він нас посилає до праці над їх добром і над вічним спасенням нез’єдинених і всіх безбожників.

Від М[итрополичого] О[рдинаріяту], 17.ІV.1940 [р.].

Додати свій коментар