Благовіщення

Празник Благовіщення – це Празник Євангелія

1937 р., квітня 7, Львів.

Проповідь Митрополита Андрея на Благовіщення Проповідь через радіо на Празник Благовіщення

Празник Благовіщення – це Празник Євангелія. Слово «євангеліон» по-грецьки – тільки, що добра, блага вістка. Сьогодні торжественно обходимо пам’ятку тої хвилі, коли перше слово Євангелія, коли перше Євангеліє було голошене, перший раз Ангел із неба приносить і Пресвятій та Преблагословенній Дівиці Марії голосить добру вістку – Євангеліє.

Яке воно? Ангел каже: «Радуйся, Благодатна», – і дальше: «Ти знайшла ласку в Бога. Се зачнеш в утробі і породиш Сина, і назвеш його ім’я Ісус». Ось перша, головна, основна вістка спасення. Це щойно перше слово Євангелія, але яке безконечно важне це слово, яке безконечно сильне, яке безконечно радісне.

З неба приходить до вас Спаситель. Ви живете в темряві смерти – світло засвітило вам, небо над вами отворилося, і з високого неба сходить на землю Божий Син і Бог правдивий; стає чоловіком, малою дитиною, Сином Преблагословенної. І віддасть за людство життя, і спасе усіх, що повірять у Нього. Пречиста Діва вірить, але Вона так полюбила дівство, що навіть за ціну найвищого достоїнства на землі й на небі, навіть за гідність Цариці ангелів не хоче втратити ангельського дівства. Вона знає, що дівство – цінний Божий дар, цінніший від усяких інших, від усяких, хоч найцінніших, дарів неба. Тому питає: «Як же ж це буде, коли я не знаю мужа?» Ангел, що чекає на Її згоду, без якої не буде спасення людям, об’ясняє основну тайну Євангелія: «Дух святий зійде на Тебе і сила Всевишнього отінить Тебе. Тому і святе, що народиться з Тебе, назветься Сином Божим». Відслонює нові, а такі безконечні тайни Божого об’явлення. Цей Спаситель із неба буде Божим Сином. Тому і народиться чоловіком не по законах природи, а понад усякий закон, діланням Святого Духа, а Його Мати буде враз і дівицею, і усе дівицею – Приснодівою.

Читати також:  Про почитання cвятого Хреста

Це така знесла, така велика тайна, що не пійме її людський розум без помочі з неба, без помочі того самого Святого Духа, якого діланням це чудо чудес сталося. Треба людині сили з неба, щоб за правду прийняти й зрозуміти ту небесну тайну Євангелія. Люди у своїй марноті й короткозорості думають, що нема нічого понад природу. Так само, як той хробачок, що гризе корінчик у землі й немов думає, що поза цим корінчиком нічого на світі нема.

Щасливі ми, християни, що знаємо і віримо, що понад марнотою природи і понад усякою матерією зноситься велич духу, надприродне життя, християнське життя, життя благодаті, що дана Духом Святим через Ісуса Христа Господа нашого. Щасливі ми, що бачимо і знаємо те, що многим заслонене, неясне. А нещасні ті, що світло неба беруть за темну ніч.

Пояснення Ангела усунуло всі труднощі, й Марія Дівиця годиться на наміри Божої любові до людей і стає Богородицею, Божою Матір’ю. В Ісусі Христі Вона й наша Мати і з материнською любов’ю пригортає до Себе всіх людей, як рідні діти. А найбільше дбає про тих, що найбільше терплять, тих, що в терпіннях життя не знають собі заради, що, пригноблені тягарями несправедливости, ненависти, кривдячої людської злоби, майже не уміють очей до неба зносити і в болях дочасного життя забувають красу і велич будучого.

Читати також:  Отець, пастир і батько для народу

Нехай же ця Мати, Мати усіх, що жиють у благодаті Її Сина, і Мати тих, що до Божого життя покликані, хоч поки що вони для Христової віри мертві, нехай та Мати всіх їх потішає, кріпить, підносить і отулює ті бідні діти, що для Неї майже чужі. Але не чужі, бо, мимо своєї нужди й мимо гріхів, вони знають, що мають Неньку в небі, що та свята Неня любить їх, про них дбає, за них молиться та працює над тим, аби по злиднях цього смертельного життя й для них настав день воскресення. Вони ж це знають і бодай часом тихим голосом, але голосом сердець, повторяють: «Радуйся, Богородице, Господь з Тобою». Повторяють навіть там, де не вільно їм молитися, де молитва – злочином, де на смерть наражується той, хто Бога хоче любити й Богови служити християнським життям. Навіть і там, серед поганської дичі большевиків, моляться – бодай часом – діти Пресвятої Діви Марії. І ми разом із ними і за них молимося. Вони ж нашими братьми, дітьми одної родини. І у хвилях їхнього терпіння ми Богови й людям винні за них молитися, як за братів. Тому за них молимося, – навіть і за тих, що Бога й свою душу забули, що від Бога відступили, і нарід свій зрадили, і рідних братів на смерть віддають. Молимося за них, бо, хоч вони так далеко від нас відступили, все ж таки вони зроду діти Марії, хоч недостойні та грішні. Ми за них молимося, бо така є відплата християн, така наша відплата за ненависть, за кривди, за смерть.

Читати також:  Про обов’язок перестерігати вірних перед намовами провокаторів та аґітаторів

Відплата наша така, якою є відплата самого Христа Спасителя. І Він, коли Його розпинали, молився за тих, що Йому смерть завдавали, і, певно, силою цеї молитви ми є християнами. Тому як християни ми Богови й людству винні по-християнськи відплачуватися тим, що нам смерть завдають. А ще більше треба нам молитися за тих, що терплять і що гинуть, та просити для них, аби не тратили з ока тої небесної Зірки нинішнього Празника Благовіщення, щоб часом пригадували собі та споминали ту добру вістку з неба і в хмарах своїх злиднів не тратили надії на кращу, ясну будучність, яку саме їх благородні терпіння підготовляють.

Додати свій коментар