Почитання Хреста

Про почитання cвятого Хреста

1940 р., вересень, Львів. Пастирське послання Митрополита Андрея Шептицького до духовенства

Недавно заохочував я Вас, Усеч[есні] Отці, до студій і читання церковних книг, а тепер, у чотиродесятницю, – передусім до читання Тріоді. Думаю, що, хто мене послухав, був обильно винагороджений, читаючи Службу Божу в Хрестопоклонну неділю. Не можна яскравіше і величавіше представити суті почитання Хреста, як там представлено це. Вправді, обряд наш лучить завжди це почитання з почитанням Воскресення: «Кресту Твоєму покланяємося і воскресення славим».

Це – християнське поняття хреста. Поза ним християнин бачить славу воскресення і радости вічного блаженства. Як ясне сонце на небі буває часом заслонене темними хмарами, так і слава та радість христ[иянського]життя буває заслонена хрестом-терпінням. А ті хмари бувають часом такі темні, що й праведники забувають про це, що є поза заслоною. І тоді находить на християнина тяжка спокуса зневіри, знеохочення, і душа наближається до тої пропасти, що називається розпукою. Так само й довгий піст і умертвлення, що їх Христос представляє символом хреста (Мт. 16, 24), якщо довго тривають, мимоволі наносять на душу розположення смутку, безнадійности, майже зневіри і знеохочення. Але знову бувають хвилі, де темні хмари, розвіяні подувом вітру, розходяться. Тоді ясне сонце просвічує і лікує, потішає землю та людей, пригнетених кривавими терпіннями.

Часом заслона хреста і терпіння стається така прозора, що поза нею блищить і світить слава воскресення і з-поза знаку смерти і терпіння даються чути акорди побідної пісні. Так робить і наш обряд, ставляючи в III неділю В[еликого] посту поклін Чесному Хресту і співаючи канон Хреста, написаний Теодором Студитом на радісну мельодію пасхальних ірмосів: «Воскресення день…».

Почитання святого Господнього Хреста є одною з найважніших сторінок почитання Бога-Чоловіка. Наш А[рхи]Єп[архіяльний] Синод повинен бути передусім загальним і всенародним актом Богопочитання, відданого Розп’ятому Христу. Тому в проповідях повинно Всечесневенство приготовити народ на Єпархіяльний Собор. Цілим тим спільним актом Духовенства і народу віддано Богові, що Себе умалив і вид раба для нас прийняв, належний Йому поклін Богопочитання в імені цілої тої Божої родини, якою є Єпархія. Той поклін Богопочитання буде заразом і поклоном задоситьучинення за усі провини нас всіх. Рішення Собору повинні бути, і надіємося, що й будуть, змаганням цілого Духовенства до поправлення усього, що у нашому житті й цілого народу може мати знам’яп’ятно гріха. А і в самих рішеннях Собору треба буде, щоби перше місце зайняли наші довги супроти Христа-Спасителя. Для того і почитання Чесного Хреста мусить бути одним з важних і перших предметів рішень нашого Собору.

В немногих церквах Єпархії знаходяться частинки правдивого Дерева, правдивого Хреста, на якому Христос умер. Піднесення і розширення почитання того святого Дерева – то одно з наших завдань. Але й ікони, себто наслідування правдивого Дерева, знаки св[ятого] Хреста, є предметом нашого почитання, як символи-ікони Розп’ятого Христа, себто ікони Його Жертви, Його смерти, а через те – й цілого Євангелія. Тій іконі Христа, якою є Хрест, віддає наша Церква честь, поклоняючися святому Хресту; упадаємо лицем до землі, віддаючи той поклін Ісусові, представленому в Його іконі. Тому і перед Хрестом, що його несе священик, як приписує наш обряд, мають іти свіченосці, обкаджуючи св[ятий] Хрест. У східних монастирях перед виставленим Ч[есним] Хрестом горить удень і вночі лямпада. Це лише примінення загальної практики в цілому візантійському обряді, а відай і в усіх обрядах христ[иянської] Церкви – кадити і хреститися перед Хрестом. Але Хрест не є одиноким символом Христа; тих символів знаємо три: Хрест, Євангеліє і Престіл. І кожному з тих символів віддає наша Церква відповідними приписаними обрядами відповідну честь. Очевидно, ціла та честь відноситься до того Царя царствующих, що на Престолі Свойого Маєстату сидить у славі, присутній на наших жертівниках у Таїнстві Пресв[ятої] Євхаристії. Буде річчю Єпарх[іяльного] Собору застановитися над способом, як побільшити, утривалити й піднести почитання Пресв[ятої] Євхаристії. Це буде перше наше завдання. Треба буде знайти спосіб, аби так оживити віру і любов до Пресв[ятої] Євхаристії, щоби поклонники Христа привикали часто Йому покланятися і свій поклін висказувати жертвами, потрібними для удержання символу почитання св[ятої] Євхаристії, себто лямпки перед Найсв[ятішими] Тайнами.

Читати також:  Єпископи Мукачівські і Митрополит Андрей Шептицький

Але треба буде звернути увагу і на деякі виразні хиби в почитанні навіть самих символів Христа. Щоби бодай на деякі звернути увагу, скажу, що не є правильне поступування, коли священик після Причастя чашу, вже прикриту покровцями, ставляє на Євангеліє. Це ж непошанування Христа – майже таке саме, як коли би хто, н[а]пр[иклад], свій капелюх уложив на голову статуї І[суса] Христа або на Христове рам’я вложив епітрахиль.

Не є теж правильне поступування, коли, стоячи на молитві перед Престолом, хто опирається о Престол. Того не робиться навіть супроти рівного собі чоловіка, котрого шанується. Не можна, клякаючи і встаючи, як уже конечно клякати при Престолі, ужити Престолу як підпори до піднесення.

Поминаю вже ту обставину, що скатерть на Престолі треба би зміняти щотижня або що два тижні, щоби була чиста. Але ж Престіл є предметом нашого культу, а культ, який йому віддаємо, полягає на метаніях перед ним, на кадженні й на обходженні його, як і на цьому, щоби не дотикатися його без конечної потреби і без Божого страху.

Не згадую про те, що честь, віддавана Престолові, а сто разів більше – Христу, що жиє на Престолі, є тою одинокою проповіддю, що може навчити людей шанувати присутність І[суса] Христа. Так як щодо послуху для свого стану як душпастиря священик не має іншої проповіді, як тільки проповіді прикладу, бо безхосенною і марною проповіддю було б: «Слухайте мене, я ваш душпастир, цілуйте мене по руках», – так само марною, як не шкідливою, проповіддю є слова: «Шануйте Христа», – коли заперечується це недбало зробленим поклоном і коли священик стоїть на молитві без Божого страху і любові або коли так недбало робить на собі знак св[ятого] Хреста, що радше стає в ряді з людьми, що сміються зі св[ятих] обрядів.

На жаль, треба признати, що у нас не вміється знаку Хреста на собі робити або, що ще значно гірше, роблять той знак байдужно та недбало. А здається мені, що можна поставити, неначе аскетичний, такий принцип: мірою дбайливости і старанности про духове життя є передусім дбайливість у виконуванні того акту ісповідання віри, визнання надії та виказання любові Божої, яким є знак Хреста. Треба дивуватися, що навіть і у святому часі Чотиродесятниці не роблять деякі священики знаку Хреста з більшим страхом Господнім! Бо ж у чотиродесятниці стільки разів на день благаємо Всевишнього, щоби відняв від нас духа «унинія і небреженія»4 , – чи ж мислиме, щоби така молитва не осягала 3 Поклін із грудним або поясним нахилом цілого тіла та хресним знаменням (прим. ред.). 4 Із покаянної молитви св. Єфрема Сирина (прим. ред.). 78 ніякого успіху! Такий предивний і сумний феномен можна би хіба тим вияснити, що сама «сіль звітріла»5 . А коли вже сіль священичого і християнського життя – молитва – звітріє, себто станеться недбалою, то вже нема чим осолити цілого життя! І тоді наше життя, затоплене в «унинію і небреженію»6 – в недбальстві й байдужності, – стратило молитву, одинокий лік на усякі недуги. Буде рішучо завданням Синоду подбати про розширення почитання Хреста поза церквою, себто і в житті християнина, і передусім треба буде зреформувати засадничо й основно спосіб роблення знаку Хреста. Це справа тим важніша, що нез’єдинені східні люди дуже гіршаться нашим недбальством у цьому напрямі. Як же ж будемо проповідати з’єдинення Церков, коли своїм поведенням будемо нез’єдинених гіршити?! Знак св[ятого] Хреста, роблений на собі, – це один з найстарших звичаїв християн. Послухаймо слів африканського письменника з II ст[оліття] нашої ери (Тертуліян, «Де корона мілітіс»7 , гл. 3 і 4, ІІ. Ґ, т. II, кол. 80): «При усіх наших справах: коли входимо до дому і виходимо з дому, коли беремо на себе одежу, коли ідемо до купелі, коли сідаємо до стола, коли кладемося до ліжка, коли беремо крісло або світло, – робимо на чолі знак Хреста. Такі практики не є приказані ніяким виразним законом Св[ятого] Письма, але учить їх Передання, потверджує їх звичай, а віра заховує їх».

Читати також:  Наша Програма, - пастирське послання до духовенства

Яке значення в християнському житті має знак Хреста, показує найліпше те, що ще в століттях, в яких не вільно було виставляти Хреста і йому покланятися, поганський світ сміявся з християн і переслідував їх за почитання Хреста. Знаний рисунок, зроблений на стіні богохульником-ґрафіком, – рисунок прибитого на хресті осла. А перше переслідування після навернення поганського світу до християнства, за Юліяна Апостата, було передусім звернене проти почитання Хреста. Той нещасний відступник насмівався з християн, що вони погорджували поганськими божками, а покланялися перед деревом св[ятого] Хреста: «Ви кланяєтеся перед деревом Хреста, ви робите на свойому лиці пусті знаки хреста, ви на дверях своїх домів зображуєте той хрест!» (Св[ятий] Кирил Александр[ійський], Проти Юліяна, ІІ. Ґ, т. 76, кол. 796 і 7). Для цікавости треба додати, що т[ак] зв[ані] іконоборці не відважилися виступати проти почитання св[ятого] Хреста. Треба було аж псевдореформаторів 16[-го] ст[оліття] Віклефа, Кальвіна, Лютера, що заказували своїм поклонникам почитати св[ятий] Хрест.

Може, більше, як коли-небудь іще, в наших часах вірні зрозуміють, яка це важна в нашому житті справа, щоби наші села, наші поля, наші хати були значені т[ак] зв[аними] фігурами св[ятого] Хреста. Синод повинен дати в тому напрямі сильний товчок народному життю. Але й у справах культу св[ятого] Євангелія, як і культу мощей, ікон і т[ак] д[алі], треба народові доброго прикладу й усильної, а доброї ради. Без найменшого сумніву, треба буде, може, зорганізувати товариства чи брацтва пропаґанди читання Св[ятого] Письма, треба буде поміж народом розкинути сотки, тисячі й міліони примірників Св[ятого] Письма в перекладі, з коментарем, у рідній мові. Але передусім треба буде, може, того, щоби кожний християнин ясно здавав собі справу з хісна читання і знання Св[ятого] Письма.

Читати також:  Про виховання в родині

Св[яте] Євангеліє є предметом, що хату освячує, що стягає на неї Божу благодать, бо є предметом віри і любові мешканців хати. Воно стереже їх перед злом, показує їм дорогу, підносить їх серця до неба, очищує плями їх душ. Я не вагався би сказати, що воно лікує рани їх тіл. Діткніться св[ятим] Євангелієм прокаженого – а вилічиться, як не фізично, то духово, бо просвітить його душу, саму проказу оберне на лік і з терпіння виведе задаток для вічного блаженства. Це справа тим важніша, що нез’єдинені високо цінять цю Св[яту] книгу. Правда й це, що прості люди часом цінять вище якусь церковну книгу: Тріодь, Требник чи Мінею, – ніж Богом натхнені книги Св[ятого] Письма. Таку їх помилку треба поправити, не відкидаючи їх добрих традицій, але поправляючи незначно ті передання та поясняючи, чому Псалтир ліпший, ніж Требник, а Апостол і Євангеліє ліпші, ніж усі богослужебні книги.

І нашому народові треба ясним образом дати ясне поняття, чим є Боже Об’явлення, яким воно є листом з неба від Батька. Чи може бути щось природнішого як те, що діти, замкнені в якійсь тюрмі або засуджені на вигнання, коли дістануть лист від батька, тішаться ним над усе! З якою жаждою вони його читають, як знають напам’ять кожне його слово, як ховають перед знищенням або утратою! З такими почуваннями повинні й ми заховувати, читати і любити лист із дому Батька, що зайшов і до нас, на цьому вигнанні сліз і терпінь, яким теперішнє наше життя. Звичай читати Св[яте] Письмо кожної днини, хоч би хвилинку, повинен стати звичаєм кожної християнської родини. Те читання повинно бути щоденним кормом людей; воно ж кормом здоровим, цілющим, скріпляючим, воно й повинно у великій мірі заступити те, що бідні, засліплені люди уважають за конечний корм кожної днини: читання ґазет. Які безконечно важкі завдання нашого Собору: завдання, як виконати ті завдання, як розв’язати усі труднощі, як узятися до діла, щоб увесь нарід двигнути і просвітити світлом з неба!

 У Львові, вівторок Хрестопоклонної неділі 1940 р[оку].

†Андрей Митрополит

Додати свій коментар