Андрей Шептицький

Про небезпеку занедбання потрібної праці

1940 р., березня 3, Львів. Пастирське послання Митрополита Андрея до вірних

Хоча щойно недавно, в місяці січні, до Вас усіх разом відзивався я в Пастирському посланні, то обставини змушують мене знову ставати перед Вами та голосити Вам Боже слово. Тоді я перестерігав Вас перед пиянством, запрошуючи Всеч[есних] Отців, аби не раз, а кілька й кільканадцять разів ту саму пересторогу передавали Вам «у час і не в час»1 , як каже Ап[остол] Павло, й усильно просили Вас моїм іменем, а більше ще іменем І[суса] Христа стерегтися того гріха пиянства, що має такі страшні наслідки для душі й тіла. Сьогодні приходиться мені говорити Вам про другу небезпеку, якій могли би Ви підпасти з великою шкодою так для нашого духового, як і дочасного життя.

Маю на думці небезпеку занедбання тої праці, яка так конечно потрібна для удержання Вашого життя, Вашої родини і для добра цілої нашої суспільности. Здаю собі добре справу з причин, які здержують Вас від не одної роботи, що її колиінде Ви уважали би за конечну. Вам здається, що ця робота, хоч вона й конечна, не принесе Вам ніякого хісна ні добра. Може, дійсно так і є; воєнний час, у якому жиємо, такий, що ніхто не є певний ні свого життя, ні свого майна. Кожної хвилі сумні обставини, в яких жиємо, можуть кожного з нас поставити перед Божим судом, вириваючи його з теперішнього життя й відбираючи цілий доробок життя і весь маєток, що його хотів добрий батько лишити дітям. У таких обставинах не тільки не хочеться працювати, але всьо чоловікові каже, що не варто працювати. З покусою, що пхає чоловіка до пиянства, могутньо до душі відзивається й покуса, щоб залишати всяку працю і всяку дбайливість про дочасне добро і життя.

В такому положенні, Дорогі Браття і Сестри, треба нам боронитися Божим словом і Божою благодаттю, що в кожному ділі боронить перед гріхом, показує напрям, у якому маємо йти до вічного блаженства, себто показує дорогу христ[иянського] життя і обов’язки християнина.

Знаєте, Дорогі, що Бог сотворив чоловіка, щоб управляв землю (Бут. 2, 5). Навіть у тому щасливому положенні, в якому находилися наші прародичі в раю, не мав чоловік бути без праці: «І взяв Господь Бог чоловіка й. 24 осадив його в Едемському саду управляти його та доглядати» (Бут. 2, 15). Упадок перших родичів загнав праотця Адама і всіх його нащадків у безодню нещасть і терпінь, що були причиною первородного гріха, себто гріха, в якому всі родимося. Цей упадок змінив положення людей хіба в тім однім, що праця сталася ще потрібніша і получена з трудом.

Бо, караючи за гріх, приказав Бог першим родичам: «У поті твого лиця їстимеш хліб твій, аж поки вернешся в землю, що з неї взято тебе». Тому й Божий закон приказує: «Шість днів маєш працювати і робити всяке діло твоє, а в семий день відпочивати, бо той семий день посвячений Господу Богу твому». Той закон: «Пам’ятай день святий святити» – установлений на те, щоби й роботу шести днів освячувати, і людям пригадувати, що праця, хоч як потрібна, не є сама в собі метою життя, що вона має вести чоловіка до Бога, що чоловік має в житті працювати, щоби заслужити на нагороду в небі.

Читати також:  Про відправлювання Служби Божої

Чоловік не на те сотворений, аби їсти, пити й тішитися плодами своєї праці, бо, як каже старозавітний мудрець: «Не у власті людей це добро, щоб їсти, і пити, і насолоджувати свою душу тим, що працею здобув. Я пересвідчився, що й це – з Божої руки, бо хто може їсти і вживати без Його ласки? Тому, хто угодив Богові, дає Бог мудрість, і знання, і радощі; а грішному – щоби запобігав, дбав і докупи збирав, а накінець полишив тому, що Богу приподобався» (Екл. 2, 24-25). І овочі нашої праці є Божим даром. Їх треба так уживати, щоб вони не віддаляли від Бога, а до Бога вели. І сам Христос Спаситель більшу часть життя, бо майже 30 літ, присвятив праці рук як ремісник, а в науці Своїй уживав премного прикладів, узятих із життя рільника, пастуха, робітника при винограді, щоби й тим способом навчити, як природне і конечне чоловікові працювати.

Христос учить, що робітникові належиться заплата: «Робітник заслугує на свій прожиток» (Мт. 10, 10). Християнин, щоправда, може і повинен у цілому житті покладати надію на Боже Провидіння.

Ісус указує на небесні птиці, що не сіють і не збирають у стодоли, а Отець наш небесний годує їх, і каже: «Не журіться вашою душею, що вам їсти або пити, ані вашим тілом, у що одягнутися» (Мт. 6, 25-26). Не дозволяє служити мамоні, себто жити тільки для маєтку, для гроша, і приказує: «Шукайте передовсім Божого царства і Божої правди, а це все доложиться вам». Але те не значить, аби ми мали з заложеними руками очікувати з неба помочі, не прикладаючися до праці. Не робити того, що в наших силах, занедбувати свої обов’язки та очікувати помочі з неба було би спокушуванням Бога.

Добре то каже пословиця: «Бога взивай, а рук прикладай!» По прикладу Христа і св[ятий] Ап[остол] Павло уважав, що найприроднішим способом життя є працею заробляти на прожиток. І у 2-му л[исті] до Сол[унян] (2 Сол. 3, 10-13) так пише: «Бо коли ми у вас були, приказували вам це: коли хто не хоче працювати, нехай і не їсть. Бо ми чули, що деякі між вами жиють так, як не треба; нічого не роблять, тільки пустим займаються. А таким приказуємо і напоминаємо в Господі І[сусі] Христі, щоби вони, в мирі працюючи, їли свій хліб».

Цей великий Апостол давав і сам приклад апостольської ревности й любові ближніх, коли, зайнятий цілими днями, а часто й ночами працею для спасіння ближніх, дбав про це, щоби працею рук заробляти на життя, а не бути нікому тягарем. «Бо ви самі знаєте.., що ми не їли у нікого даром хліба, але в труді й напруженні ніч і день працювали.., щоби нікому з вас не бути тягарем. Не тому, що будьто би ми не мали права, але щоби себе самих дати вам за взір, аби ви нас наслідували» (2 Сол. 3, 7-9).

Читати також:  Про виховання в родині

В очах св[ятого] Ап[остола] Павла праця є не тільки потрібна для удержання життя; вона ще й тим приносить великий хосен християнам, що дає їм змогу помагати ближнім. Апостол усюди пригадує ту братню любов; вона в його науці могутньою спонукою і до праці: «А про братню любов не потребуємо вам писати, бо ви самі навчені Богом любити один одного. Бо й ви робите це супроти всіх братів у цілій Македонії. А просимо вас, брати, щоби ви ще більше зростали і старалися жити спокійно, і робити своє діло, і працювати своїми руками, як ми вам заповідали, щоби ви чесно поступали з тими, що є осторонь, і нічого не потребували» (1 Сол. 4, 9-12).

Апостол часто вертається до тієї науки і так, н[а]пр[иклад], пише до Ефесян: «Хто крав, нехай уже не краде, але нехай радше працює, роблячи своїми руками те, що добре, щоби мав із чого дати тому,.. котрий у нужді» (Еф. 4, 28). Та мета христ[иянської] любові ближнього освячує ще й підносить достоїнство праці, бо просвічує чоловіка небесним світлом і робить із цілої його праці акт любові ближнього. До того ще, хто в любові ближнього шукає любові Бога, себто хто любить ближнього для того, що є Божою дитиною, братом в І[сусі] Христі, той може найпростішу працю освятити святістю Божої любові. Добрий християнин, сповняючи буденні праці, коли це робить із любові ближнього та з любові Бога, може мати перед Богом заслугу молитви чи навіть Найсв[ятішого] Причастя. Тому, Дорогі, преважна це справа – уміти так по-християнськи для Бога і ближніх працювати, щоби ми сповняли той приказ св[ятого] Апостола Павла: «Чи їсте, чи п’єте, чи що іншого робите, все на славу Божу робіть» (1 Кор. 10, 31).

Безперечно, може це бути незвичайно болюче і прикре, коли уся наша робота йде намарне не з нашої вини, а з вини обставин, коли ми трудимося, стараємося, а все те не приносить або ніякого хісна, або ще й обертається на більшу нашу шкоду. Трудно в такому положенні не опустити рук, не занедбуватися в праці, хоч вона видається і конечно потрібною. Важко у такому положенні давати раду, що робити й що ліпше. Тому й я не беруся давати Вам раду у Ваших господарських справах. Думаю, що, коли хто з Вас похристиянськи схоче перед прощею щиро помолитися, попросити Г[оспода] Бога про Його св[яту] Ласку, щоби праця принесла йому і ближнім хосен, тому Бог дасть, що так і буде, що його праця принесе хосен, навіть тоді, коли тепер видається, що так не буде. Бо хто у житті бажає, щоби у всьому «прославлявся Бог через Ісуса Христа, котрому слава і сила во віки вічні. Амінь» (1 Пт. 4, 11), то його роботу й усі наміри його Бог благословить. У його житті ніщо не йде тоді намарне, навіть тоді, коли воно так здається.

Читати також:  Про милостиню

А як же нам, християнам, не бажати, щоб у всьому прославлявся Бог, коли кожної днини бодай два або три рази на день говоримо в Отченаші: «Да святиться Ім’я Твоє, да прийдет царство Твоє, да будет воля Твоя»? Чи ж не тим прославляється Бог, коли святиться ім’я Його? То значить, коли люди лише з вірою, з любов’ю, з пошаною згадують Боже ім’я, коли не кленуть, не взивають імені Бога надармо, коли не грішать, заховують Божий закон, коли між ними нема ненависти, кривди, проклонів, нечистоти, пиянства. І як же ж того не бажати, хоч би для того самого, що серед грішників таке страшне і важке життя! Коли християнин лише трохи застановиться над собою і над життям, бачить, що не можна бажати нічого кращого й ліпшого, як того, про що каже І[сус] Христос просити в Отченаші. А хто цього бажає, тим самим уже в цілому житті того шукає. А навіть і несвідомо тоді, коли забудеться, ще так жиє, що у цілому його житті прославляється Бог через І[суса] Христа. Яке то святе, велике те наше християнське життя, що в ньому можемо марними і дрібними працями угодити Всев[ишньому] Богові, себто зробити щось, що Богові миле, за що Бог дає нагороду, що Бог похваляє, за що прославляє! Які ми, християни, щасливі, що маємо ясну і виразну дорогу до того, що найкраще і найліпше в житті, себто до того, що Богу миле! Тому думаю, що навіть тоді, коли не даю ніякої ради у господарському житті, радою своєю – або радше радою Євангелія, яке Вам передаю, – зможу бодай в часті устерегти Вас перед небезпекою занедбання тої праці, яка, може, покажеться конечно потрібною, тої праці, що без неї, може, прийдуть на Вас 27 дуже прикрі й тяжкі хвилі.

Я певний, що, коли підете за моєю радою, Бог устереже Вас від такого занедбання, що може Вам і цілому народові принести велику страту. Збираю всьо те, що я сказав, у слово великого Апостола: «Що-небудь робите, робіть із серця, як Господеві, а не людям, знаючи, що від Господа приймете нагороду… наслідства» (Кол. 3, 23)7 . Це слово говорить Апостол до рабів, до невільників. Справедливо може це слово прийняти й кожний робітник, кожний, що винаймає свою роботу. Апостол додає: «…бо Господу Христові служите»8 . А вище до всіх сказав: «Усе, що-небудь робите словом або ділом, усе в ім’я Господа Ісуса, дякуючи Богу Отцеві через Нього» (Кол. 3, 17). Тому Богові Всевишньому, Отцю нашому, Сотворителеві, Спасителеві й найбільшому Добродієві нашому честь і слава во віки вічні. Амінь.

Писано в неділю М’ясопусну 1940 р[оку].
†Андрей Митрополит

Додати свій коментар