Наша Програма, - пастирське послання до духовенства

Отець, пастир і батько для народу

Із нагоди 120-ї річниці інтронізації Андрея Шептицького на митрополичий престол у Львові, яка відбулася 17 січня.


Наприкінці XIX – на початку XX ст. український народ переживав важкі часи через загрози втрати своєї національної ідентичності. Різні поділи в суспільстві негативно впливали на процес державотворення.

В тому часі Провидіння Боже посилає нам одного з найдостойніших кандидатів, який згодом очолить УГКЦ – Андрея Шептицького. Варто зазначити, що граф Роман Марія Олександр, який вступив у монастир чину ЧСВВ і прийняв ім’я Андрей, не мав наміру осягати митрополичі престоли, всіляко відмовлявся тієї високої гідності, прагнучи смиренно у молитві служити Богу й відповідально кожного дня готуватися до місійної праці серед простих людей. Однак на особисте прохання папи Лева ΧΙΙΙ він погодився.

Тоді Королівство Галичини і Володимирії було складною частиною Європи у соціально-економічному та політичному контексті. Слід наголосити також і про значні проблеми національної ідентичності, інтелектуального і морального рівня нашого духовенства та народу, виклики у питаннях релігійної ідентифікації. Ватикан про ці виклики добре знав і тому папа Лев ΧΙΙΙ, перейнятий зазначеною ситуацією, звернувся до отців єзуїтів з апостольським листом Singulare Praesidium (1882 p.), у якому було проханням реформувати Чин Василія Великого – мова про т.зв. Добромильську реформу (1882-1904рр). Найбільшою тодішньою проблемою були сильні москвофільські тенденції у суспільстві. Рівно ж немала кількість греко-католицького духовенства була схильною до єдності із Росією, а особливо ті, хто зазнавав утисків зі сторони польської влади. Це, очевидно, вело до ослаблення нашої Церкви і давало можливість необмеженим діям Московщини. Ватикан спостерігав за таким феноменом на території Західної України, яка традиційно (від ХVI ст.) була абсолютною більшістю католицькою.

Читати також:  У Львові презентували сайт про Митрополита Андрея Шептицького

У Ватикані також постають плани більш динамічного діалогу із Східною Церквою. Оскільки Російська імперія оголосила себе свого часу спадкоємницею Візантії, логічним було вести діалог із представниками російської інтелігенції. Цю місію покладено на молодого ієромонаха Андрея, який вже вступив до ЧСВВ і двічі відвідував Росію, де познайомився із особистостями з аристократичних родин, котрі були зацікавлені з’єднанням із Римським престолом. Однією із таких визначних постатей був Володимир Соловйов. Слід зазначити, що ієромонах Андрeй дуже зацікавився місійною діяльністю для з’єднання церков у Болгарії, де вже працювали польські отці змартвихвстанці та фрацузські асумпцйоністи.

Андрей був особисто знайомий із папою Левом ХІІІ завдяки двом аудієнціям, на яких Шептицькі мали честь побувати цілою родиною. Окрім того, Шептицький був добре знаний у середовищах впливових людей у Ватикані, котрі працювали у різних декастеріях. Завдяки надзвичайно високій освіті (мав три докторати), володінню багатьма мовами, вдавалося йому налагоджувати приятельські конструктивні контакти із впливовими особами, щоб вирішити багато питань для поглиблення віри, побожності і жертовності народу.

Вплив на рішення папи Лева ХІІІ номінувати молодого єпископа, котрий посідав катедру у Станіславові, на престол Галицького митрополита у Львові, мали особисті погляди Шептицького на Церкву та церковну єдність, рівно ж, як це вже зазначалося, високі наукові ґрунтовні знання, формація і моральні дані. Бралися до уваги також пропозиції кардинала Мечислава Ледуховського, греко-католицького єпископа з Перемишля Константина Чеховича та нунція Відня монсеньйора Еміліо Таліані. Однак зацікавлену сторону було повідомлено лише після факту.

Читати також:  Празник Благовіщення – це Празник Євангелія

Чернече а згодом і єпископське покликання Шептицького було базоване передовсім на спробі вирішення питання церковної єдності та покращенні соціального стану народу, якому служив, зрештою і на самому служінні народові, моральний, матеріальний і соціальний стан якого в ті часи був дуже низьким. Із архівних джерел також дізнаємося про прохання Митрополита до верховних правителів Ватикану Бенедикта XV, Пія XI та Пія XII (щонайменше чотири рази), отримати благословення на мучеництво з любові до Бога, яке б мало принести користь Церкві і народу. Це свідчить про його дуже глибокий духовний стан. Андрей Шептицький не вагається ні на мить задля прослави Бога і служінню ближнім віддати своє життя. Це є свідченням високого ідеалу християнства. Такі наміри Митрополита Андрея неоднозначно можуть бути потрактовані сучасною людиною, про те, вони стали пророчою живою іконою для церкви йому повіреної у другій пол. XX століття.

Шептицький глибоко перейнявся вивченням характеру проблем у нашому суспільстві та Церкві. На основі вчення Вселенської Церкви про соціальні питання збудував свій концепт душпастирської праці на кілька десятків років. Властиво, підгрунтям для цього стала енцикліка папи Лева ХІІІ Rerum Novarum (1891 р), а згодом були перші послання до духовенства та вірних.

Оригінальним у спадщині Митрополита Андрея є вчення про соціальне питання, яке по-іншому потрактоване у Східній Церкві, проте стало для нього одним із пріоритетних. Він закликає всі прошарки суспільства і сам бере участь у солідарній, ревній та постійній співпраці для спільного добра та відродження морального, яке є запорукою довготривалих успіхів.

Читати також:  На Львівщині відзначать 155-річчя Митрополита Андрея Шептицького (програма заходів)

Перше, що Митрополит робить у посланнях – це звертається до народу як отець, пастир, батько, а не як домінатор, який владою хоче здобути підданство та послух. Із любов’ю переконує довірених йому Богом людей у тому, що він русин-українець з діда-прадіда та ідентифікується з українським народом, у якому загубився, й відтепер належить більше до нього на зле і добре, ніж до своєї родини чи монашої келії (Наша програма, 1899).

Другим викликом для Митрополита була координація і єдність між духовенством, єпископом та вірними. Духовенство повинно було відігравати значну роль для народу, утвердженні в національній свідомості та відродженні морального і релігійного життя, бути запорукою здорового суспільства, яке є спроможне будувати майбутнє своєї держави. Митрополит зазначає, що вже є наша інтелігенція, яка спроможна щораз більше брати у свої руки провід суспільно-національної ідеї та ставати державотворчим чинником.

Тому, у своїх перших посланнях Митрополит закликає до християнської солідарності, постійності, праведности усіх без винятку для побудови Рідної Хати.

о. Августин Баб’як (Італія)

Додати свій коментар