Ісус Христос сказав...

Ісус Христос сказав…

1942 р., вересень-жовтень, Львів. Пастирське послання Митрополита Андрея Шептицького до духовенства

І[сус] Христос сказав: «Ніхто, хто положив руку на рало й оглядається взад, не є спосібний до царства Божого» (Лк. 9, 62). Але хто ж із нас, що працюємо для Церкви і тим самим вже мусимо належати до тих, що Христу говорять: «Піду за Тобою…», – віддається Його справі так виключно і безповоротно, що про себе може сказати, що від хвилі, як положив руку на рало, себто зачав душпастирську працю, ніколи не оглянувся взад? Чи кожна невірність, кожний гріх не є таким поглядом взад?

Той, котрому Христос сказав те страшне слово, просив лише дозволу попращатись із тими, що є дома, і, певно, не думав тим способом переступити яку-небудь заповідь. Чи і в нашому житті не є можливе таке саме положення? Чи не раз, може, і я оглядався взад, навіть не думаючи про щось забороненого?

Думка про те слово Христа мусить непокоїти душу кожного душпастиря і змушувати його до безнастанної праці. Бо що ж страшнішого для душпастиря, як статися чи бути неспосібним до царства Божого?

Читати також:  Про безбожників і З’єдинення Церков

Нашу душу мусять безнастанно упокорювати й інші вискази Євангелія: «Ліпше йому, коли би млинський камінь завішено на його шию і вкинено в море, як щоби соблазнив одного з сих малих» (Лк. 17, 2). Хто ж за себе може бути спокійний, що ніколи не соблазнив ні одного з тих малих? Те несвідоме і тихе нещастя, яке в суті речі гірше, ніж потонення в морі, не може, відай, усунути само оскарження в сповіді, хіба що покаяння саме є таким нещастям, гіршим, ніж тамте. Чи соблазнити хоч одного з малих, себто простих і покірних, не буде виразним огляненням взад? Чи тим нещастям не є той стан, в якому людина перед Богом не спосібна до царства Божого?

А коли подумаємо, що можна соблазнити і поступованням, що не є гріхом (н[а]пр[иклад], їсти м’ясо в пісний день з диспензою перед людьми, що про диспензу не знають), то слова Христа про соблазнь мусять задавати душі правдиву рану, як, зрештою, кожне горе, висказане Ним, що прийде судити живих і мертвих: «Горе тому, через кого приходить соблазнь» (Лк. 17, 1). «Не кожний, хто каже Мені: «Господи, Господи», – увійде у царство небесне, але той, що творить волю Мого Вітця, що на небесах. Многі скажуть Мені в той день: «Господи, Господи, чи ми не Твоїм нем пророкували?», – себто проповідали, а проповідали так могутньо, що «Твоїм іменем бісів виганяли і Твоїм іменем многі чуда творили?» І тоді заявлю їм: відійдіть від Мене ви, що чините беззаконня» (Мт. 7, 21-23), – і «вузькі є ворота й тісна дорога, що веде до життя, і мало є таких, що її знаходять» (Мт. 7, 14), – хоч, може, й шукають.

Читати також:  Тяжкого удару завдано нашій Церкві й нашому народові, - Митрополит Андрей

О скільки ж гірше положення тих, що не шукають! І нерозумні дівиці шукали і просили дозволу увійти. Вони навіть заздалегідь дбали про те, щоби не лишитися без оливи до світильників: про ту оливу просили, ішли купувати, а відтак благали: «Господи, Господи, відчини нам», – а у відповідь почули: «Істинно кажу вам: не знаю вас» (Мт. 25, 12)2 .

Мусять бути в христ[иянському] житті наслідки поступування, що їх ніяким покаянням не можна усунути, коли св[ятий] Ап[остол] Павло дає християнам приклад Ісава, що «за одну страву продав своє первородство», і додає те, в чім приклад Ісава мав здержувати християн від гріхів, і каже: «Бо знаєте, що й відтак, коли хотів одідичити благословення, був відкинений, бо не знайшов місця покаяння, хоч шукав його зі сльозами» (Євр. 12, 17).

†Андрей Митрополит

Додати свій коментар